Конвенція про права інвалідів

                             Конвенція 
                       про права інвалідів 
                            (укр/рос) 

       { Додатково див.Факультативний Протокол до Конвенції 
         ( 995_g72 ) від 13.12.2006 } 

            { Конвенцію ратифіковано Законом 
              N 1767-VI ( 1767-17 ) від 16.12.2009 } 

             Статус Конвенції див.( 995_j55 ) 
 

     Дата підписання:                     13.12.2006
     Дата ратифікації Україною:           16.12.2009
     Дата набрання чинності для України:  06.03.2010 

                                                Офіційний переклад 
                            Преамбула 

     Держави - учасниці цієї Конвенції, 
     a) нагадуючи про проголошені в Статуті Організації Об'єднаних 
Націй (  995_010  )  принципи,  в  яких  достоїнство  й  цінність, 
притаманні всім членам людської сім'ї,  і рівні та невід'ємні їхні 
права визнаються за основу свободи,  справедливості  й  загального 
миру; 
     b) визнаючи,  що  Організація  Об'єднаних Націй проголосила й 
закріпила в Загальній декларації прав людини  (  995_015  )  та  в 
Міжнародних пактах про права людини ( 995_042, 995_043 ), що кожна 
людина має всі передбачені в них права й  свободи  без  будь-якого 
розрізнення; 
     c) підтверджуючи загальність, неподільність, взаємозалежність 
і взаємопов'язаність усіх прав людини й основоположних  свобод,  а 
також  необхідність  гарантувати інвалідам повне користування ними 
без дискримінації; 
     d) посилаючися на Міжнародний пакт про економічні,  соціальні 
і культурні права ( 995_042 ), Міжнародний пакт про громадянські і 
політичні права (995_043 ),  Міжнародну конвенцію  про  ліквідацію 
всіх  форм  расової  дискримінації  (  995_105  ),  Конвенцію  про 
ліквідацію  всіх  форм  дискримінації  щодо  жінок  (  995_207  ), 
Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, 
що принижують гідність,  видів поводження і покарання ( 995_085 ), 
Конвенцію про права дитини ( 995_021 ) та Міжнародну конвенцію про 
захист прав  усіх  трудящих-мігрантів   і   членів   їхніх   сімей 
( 995_203 ); 
     e) визнаючи, що інвалідність - це поняття, яке еволюціонує, і 
що інвалідність є  результатом  взаємодії,  яка  відбувається  між 
людьми,   які   мають  порушення  здоров'я,  і  відносницькими  та 
середовищними бар'єрами і яка заважає їхній повній  та  ефективній 
участі в житті суспільства нарівні з іншими; 
     f) визнаючи важливість,  яку принципи й керівні орієнтири, що 
містяться у Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів ( 995_427 ) 
та  в  Стандартних  правилах  забезпечення  рівних можливостей для 
інвалідів ( 995_306 ),  мають  з  погляду  впливу  на  заохочення, 
формулювання  та  оцінку стратегій,  планів,  програм і заходів на 
національному, регіональному та міжнародному рівнях для подальшого 
забезпечення інвалідам рівних можливостей; 
     g) наголошуючи    на    важливості    актуалізації    проблем 
інвалідності як складової відповідних стратегій сталого розвитку; 
     h) визнаючи також,  що дискримінація стосовно будь-якої особи 
за  ознакою  інвалідності  є  ущемленням  достоїнства  й цінності, 
притаманних людській особистості; 
     i) визнаючи далі багатоманітність інвалідів; 
     j) визнаючи необхідність заохочувати й захищати права  людини 
всіх інвалідів, зокрема тих, хто потребує активнішої підтримки; 
     k) будучи   занепокоєними  тим,  що,  незважаючи  на  всі  ці 
різноманітні   документи   й   починання,   інваліди   продовжують 
натрапляти  на  бар'єри на шляху їхньої участі в житті суспільства 
як повноправних членів і з порушенням їхніх  прав  людини  в  усіх 
частинах світу; 
     l) визнаючи   важливість   міжнародного  співробітництва  для 
поліпшення умов  життя  інвалідів  у  кожній  країні,  особливо  в 
країнах, що розвиваються; 
     m) визнаючи  цінний нинішній і потенційний внесок інвалідів у 
загальний добробут і багатоманітність їхніх місцевих  товариств  і 
ту обставину, що сприяння повному здійсненню інвалідами своїх прав 
людини  та  основоположних  свобод,  а  також  повноцінній  участі 
інвалідів дасть змогу зміцнити в них почуття причетності й досягти 
значних успіхів у людському,  соціальному та економічному розвитку 
суспільства та викоріненні убогості; 
     n) визнаючи,  що  для  інвалідів  важливою  є  їхня  особиста 
самостійність  і  незалежність,  зокрема  свобода  робити  власний 
вибір; 
     o) уважаючи,  що  інваліди  повинні  мати можливість активної 
залученості до процесів  ухвалення  рішень  стосовно  стратегій  і 
програм, зокрема тих, які безпосередньо стосуються їх; 
     p) будучи  занепокоєними важкими умовами,  на які натрапляють 
інваліди,  які  піддаються  численним   або   загостреним   формам 
дискримінації   за  ознакою  раси,  кольору  шкіри,  статі,  мови, 
релігії, політичних та інших переконань, національного, етнічного, 
аборигенного   чи   соціального   походження,   майнового   стану, 
народження, віку або іншої обставини; 
     q) визнаючи,  що жінки-інваліди й дівчата-інваліди як  удома, 
так  і  поза  ним  нерідко  піддаються  більшому ризикові насилля, 
травмування  або  наруги,  недбалого  чи  зневажливого  ставлення, 
поганого поводження або експлуатації; 
     r) визнаючи,   що  діти-інваліди  повинні  в  повному  обсязі 
користуватися всіма правами  людини  й  основоположними  свободами 
нарівні  з  іншими  дітьми,  і  нагадуючи  у  зв'язку  із  цим про 
зобов'язання,  узяті на себе державами - учасницями Конвенції  про 
права дитини ( 995_021 ); 
     s) наголошуючи  на необхідності врахування гендерного аспекту 
в усіх зусиллях зі сприяння  повному  здійсненню  інвалідами  прав 
людини й основоположних свобод; 
     t) наголошуючи  на тому факті,  що більшість інвалідів живе в 
умовах убогості,  і визнаючи у зв'язку із цим гостру  необхідність 
займатися проблемою негативного впливу убогості на інвалідів; 
     u) беручи до уваги,  що обстановка миру та безпеки, заснована 
на повній повазі  до  цілей  і  принципів,  викладених  у  Статуті 
Організації   Об'єднаних  Націй  (  995_010  ),  і  на  дотриманні 
застосовних угод у галузі прав людини,  є  неодмінною  умовою  для 
повного  захисту інвалідів,  зокрема під час збройних конфліктів й 
іноземної окупації; 
     v) визнаючи,   що   важливою   є    доступність    фізичного, 
соціального,   економічного   та   культурного  оточення,  охорони 
здоров'я та освіти,  а також інформації та зв'язку,  оскільки вона 
дає  змогу  інвалідам  повною  мірою  користуватися  всіма правами 
людини й основоположними свободами; 
     w) беручи  до  уваги,   що   кожна   окрема   людина,   маючи 
зобов'язання стосовно інших людей і того колективу,  до якого вона 
належить,  повинна добиватися заохочення  й  дотримання  прав,  що 
визнаються в     Міжнародному     біллі     про    права    людини 
( 995_015, 995_042, 995_043 ); 
     x) будучи  переконаними  в  тому,  що  сім'я  є  природним  і 
основним  осередком  суспільства  та  має  право  на захист з боку 
суспільства й держави та що інваліди й члени їхніх  сімей  повинні 
отримувати  необхідний  захист і допомогу,  які дають змогу сім'ям 
робити внесок у справу  повного  й  рівного  користування  правами 
інвалідів; 
     y) будучи   переконаними   в  тому,  що  всеосяжна  та  єдина 
міжнародна конвенція про заохочення та захист прав  і  достоїнства 
інвалідів    стане    важливим   внеском   у   подолання   глибоко 
несприятливого соціального  становища  інвалідів  і  в  розширення 
їхньої   участі   в   громадському,   політичному,   економічному, 
соціальному та культурному житті за  рівних  можливостей  -  як  у 
розвинутих країнах, так і в країнах, що розвиваються; 
     домовилися про таке: 
                             Стаття 1 
                               Мета 

     Мета цієї   Конвенції   полягає   в   заохоченні,  захисті  й 
забезпеченні повного й рівного здійснення  всіма  інвалідами  всіх 
прав   людини  й  основоположних  свобод,  а  також  у  заохоченні 
поважання притаманного їм достоїнства. 
     До інвалідів   належать   особи   зі   стійкими    фізичними, 
психічними,  інтелектуальними або сенсорними порушеннями,  які під 
час взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їхній повній  та 
ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими. 
                             Стаття 2 
                            Визначення 

     Для цілей цієї Конвенції: 
     "спілкування" включає   використання   мов,  текстів,  абетки 
Брайля,  тактильного  спілкування,  великого   шрифту,   доступних 
мультимедійних  засобів,  так  само,  як  і друкованих матеріалів, 
аудіозасобів,  звичайної мови,  читців,  а також підсилювальних  і 
альтернативних методів,  способів та форматів спілкування, зокрема 
доступної інформаційно-комунікаційної технології; 
     "мова" включає  мовленнєві  й  жестові  мови  та  інші  форми 
немовленнєвих мов; 
     "дискримінація за   ознакою  інвалідності"  означає  будь-яке 
розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою 
або  результатом  якого  є  применшення  або заперечення визнання, 
реалізації або здійснення нарівні з  іншими  всіх  прав  людини  й 
основоположних   свобод  у  політичній,  економічній,  соціальній, 
культурній,  цивільній чи будь-якій іншій сфері.  Вона включає всі 
форми   дискримінації,   у   тому   числі   відмову   в  розумному 
пристосуванні; 
     "розумне пристосування" означає внесення,  коли це потрібно в 
конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, 
що не  стають  недомірним  чи  невиправданим  тягарем,  для  цілей 
забезпечення реалізації або здійснення інвалідами нарівні з іншими 
всіх прав людини й основоположних свобод; 
     "універсальний дизайн" означає дизайн предметів,  обстановок, 
програм  та  послуг,  покликаний  зробити  їх максимально можливою 
мірою придатними для використання для всіх людей без  необхідності 
адаптації  чи  спеціального  дизайну.  "Універсальний  дизайн"  не 
виключає допоміжних пристроїв для конкретних груп інвалідів, де це 
необхідно. 
                             Стаття 3 
                        Загальні принципи 

     Принципами цієї Конвенції є: 
     a) повага  до  притаманного людині достоїнства,  її особистої 
самостійності,   зокрема   свободи   робити   власний   вибір,   і 
незалежності; 
     b) недискримінація; 
     c) повне й ефективне залучення та включення до суспільства; 
     d) повага   до  особливостей  інвалідів  і  прийняття  їх  як 
компонента людської різноманітності й частини людства; 
     e) рівність можливостей; 
     f) доступність; 
     g) рівність чоловіків і жінок; 
     h) повага   до   таких   здібностей   дітей-інвалідів,    які 
розвиваються,  і  повага  до  права дітей-інвалідів зберігати свою 
індивідуальність. 
                             Стаття 4 
                      Загальні зобов'язання 

     1. Держави-учасниці    зобов'язуються     забезпечувати     й 
заохочувати  повну  реалізацію  всіх  прав людини й основоположних 
свобод всіма інвалідами без  будь-якої  дискримінації  за  ознакою 
інвалідності. Із цією метою держави-учасниці зобов'язуються: 
     a) вживати  всіх  належних законодавчих,  адміністративних та 
інших заходів для здійснення прав, що визнаються в цій Конвенції; 
     b) вживати всіх належних заходів,  зокрема законодавчих,  для 
зміни   чи  скасування  існуючих  законів,  постанов,  звичаїв  та 
підвалин, які є дискримінаційними стосовно інвалідів; 
     c) ураховувати  в  усіх  стратегіях  і  програмах  захисту  і 
заохочення прав людини інвалідів; 
     d) утримуватися   від  будь-яких  дій  або  методів,  які  не 
узгоджуються із цією Конвенцією,  і  забезпечувати,  щоб  державні 
органи та установи діяли відповідно до цієї Конвенції; 
     e) уживати  всіх  належних заходів для усунення дискримінації 
за ознакою інвалідності з боку будь-якої  особи,  організації  або 
приватного підприємства; 
     f) проводити  або  заохочувати  дослідну  та  конструкторську 
розробку товарів,  послуг, устаткування та об'єктів універсального 
дизайну (який визначено в статті 2 цієї Конвенції),  пристосування 
яких до конкретних  потреб  інваліда  вимагало  б  якомога  меншої 
адаптації  й мінімальних витрат,  сприяти наявності й використанню 
їх,  а  також  просувати  ідею  універсального  дизайну  під   час 
вироблення стандартів і керівних орієнтирів; 
     g) проводити  або  заохочувати  дослідну  та  конструкторську 
розробку,  а  також  сприяти  наявності   й   використанню   нових 
технологій,    зокрема   інформаційно-комунікаційних   технологій, 
засобів,  що  полегшують  мобільність,  обладнання  та  допоміжних 
технологій,  підхожих для інвалідів, приділяючи першочергову увагу 
недорогим технологіям; 
     h) надавати інвалідам  доступну  інформацію  про  засоби,  що 
полегшують   мобільність,   обладнання  та  допоміжні  технології, 
зокрема нові технології,  а також інші форми  допомоги,  допоміжні 
послуги та об'єкти; 
     i) заохочувати   викладання   спеціалістам  і  персоналу,  що 
працюють з інвалідами,  прав,  які визнаються в цій Конвенції, щоб 
удосконалювати  надання  гарантованих  цими  правами  допомоги  та 
послуг. 
     2. Що стосується економічних,  соціальних та культурних прав, 
то  кожна  держава-учасниця  зобов'язується  вживати,  максимально 
залучаючи наявні  в  неї  ресурси,  а  у  випадку  необхідності  - 
удаючися до міжнародного співробітництва,  заходів для поступового 
досягнення  повної  реалізації  цих  прав  без   шкоди   для   тих 
сформульованих  у  цій Конвенції зобов'язань,  які є безпосередньо 
застосовними відповідно до міжнародного права. 
     3. Під час розробки й застосування законодавства й стратегій, 
спрямованих на виконання цієї Конвенції, і в рамках інших процесів 
ухвалення   рішень   з   питань,    що    стосуються    інвалідів, 
держави-учасниці   тісно   консультуються  з  інвалідами,  зокрема 
дітьми-інвалідами, й активно залучають їх через організації, що їх 
представляють. 
     4. Ніщо  в  цій Конвенції не зачіпає будь-яких положень,  які 
більшою  мірою  сприяють  реалізації  прав  інвалідів   і   можуть 
міститися  в  законах  держави-учасниці  або  нормах  міжнародного 
права, що є чинними в цій державі. Не допускається жодне обмеження 
чи  применшення будь-яких прав людини й основоположних свобод,  що 
визнаються  або  існують  у  будь-якій  державі  -  учасниці  цієї 
Конвенції на підставі закону,  конвенцій,  правил або звичаїв, під 
приводом,  що в цій Конвенції не визнаються такі права чи  свободи 
або що в ній вони визнаються в меншому обсязі. 
     5. Положення   цієї  Конвенції  поширюються  на  всі  частини 
федеративних держав без жодних обмежень чи вилучень. 
                             Стаття 5 
                    Рівність і недискримінація 

     1. Держави-учасниці визнають,  що всі особи є  рівними  перед 
законом  і  за  ним та мають право на рівний захист закону й рівне 
користування ним без будь-якої дискримінації. 
     2. Держави-учасниці  забороняють  будь-яку  дискримінацію  за 
ознакою  інвалідності  й гарантують інвалідам рівний та ефективний 
правовий захист від дискримінації на будь-якому ґрунті. 
     3. Для   заохочення   рівності   й   усунення   дискримінації 
держави-учасниці  вживають  усіх належних заходів для забезпечення 
розумного пристосування. 
     4. Конкретні заходи,  необхідні для прискорення чи досягнення 
фактичної  рівності  інвалідів,  не  вважаються  дискримінацією за 
змістом цієї Конвенції. 
                             Стаття 6 
                          Жінки-інваліди 

     1. Держави-учасниці   визнають,    що    жінки-інваліди    та 
дівчата-інваліди  піддаються множинній дискримінації,  й у зв'язку 
із  цим  уживають  заходів  для  забезпечення  повного  й  рівного 
здійснення ними всіх прав людини й основоположних свобод. 
     2. Держави-учасниці   вживають   усіх  належних  заходів  для 
забезпечення  всебічного   розвитку,   поліпшення   становища   та 
розширення прав і можливостей жінок, щоб гарантувати їм здійснення 
й реалізацію прав людини й основоположних  свобод,  закріплених  у 
цій Конвенції. 
                             Стаття 7 
                          Діти-інваліди 

     1. Держави-учасниці  вживають  усіх  необхідних  заходів  для 
забезпечення повного здійснення дітьми-інвалідами всіх прав людини 
й основоположних свобод нарівні з іншими дітьми. 
     2. В  усіх  діях  стосовно дітей-інвалідів першочергова увага 
приділяється вищим інтересам дитини. 
     3. Держави-учасниці  забезпечують,  щоб  діти-інваліди   мали 
право  вільно  висловлювати з усіх питань,  що їх зачіпають,  свої 
погляди,  які  отримують  належну  вагомість,  відповідну  їхньому 
вікові та зрілості, нарівні з іншими дітьми й отримувати допомогу, 
яка відповідає інвалідності та вікові, у реалізації цього права. 
                             Стаття 8 
                     Просвітно-виховна робота 

     1. Держави-учасниці  зобов'язуються   вживати   невідкладних, 
ефективних та належних заходів, щоб: 
     a) підвищувати  освіченість  усього  суспільства,  зокрема на 
рівні сім'ї, у питаннях інвалідності й зміцнювати повагу до прав і 
достоїнства інвалідів; 
     b) вести  боротьбу зі стереотипами,  забобонами та шкідливими 
звичаями стосовно інвалідів, зокрема на ґрунті статевої належності 
й віку, в усіх сферах життя; 
     c) пропагувати потенціал і внесок інвалідів. 
     2. Уживані із цією метою заходи включають: 
     a) розгортання  та  ведення  ефективних  суспільно-просвітних 
кампаній, покликаних:
     i) виховувати сприйнятливість до прав інвалідів;
     ii) заохочувати позитивні уявлення  про  інвалідів  і  глибше 
розуміння їх суспільством;
     iii) сприяти  визнанню  навичок,  достоїнств   і   здібностей 
інвалідів,  а  також  їхнього внеску на робочому місці та на ринку 
праці; 
     b) виховання на всіх рівнях системи освіти,  зокрема  в  усіх 
дітей  починаючи  з  раннього віку,  шанобливого ставлення до прав 
інвалідів; 
     c) спонукання  всіх  органів  масової  інформації  до  такого 
зображення інвалідів, яке узгоджується з метою цієї Конвенції; 
     d) просування    виховно-ознайомчих    програм,   присвячених 
інвалідам та їхнім правам. 
                             Стаття 9 
                           Доступність 

     1. Щоб надати інвалідам можливість  вести  незалежний  спосіб 
життя   й   усебічно   брати   участь   у   всіх  аспектах  життя, 
держави-учасниці  вживають  належних  заходів   для   забезпечення 
інвалідам  доступу  нарівні  з  іншими  до фізичного оточення,  до 
транспорту,     до     інформації     та     зв'язку,      зокрема 
інформаційно-комунікаційних технологій і систем,  а також до інших 
об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як 
у  міських,  так і в сільських районах.  Ці заходи,  які включають 
виявлення  й  усунення  перепон  і  бар'єрів,   що   перешкоджають 
доступності, повинні поширюватися, зокрема: 
     a) на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні 
об'єкти,  зокрема школи,  житлові  будинки,  медичні  установи  та 
робочі місця; 
     b) на  інформаційні,  комунікаційні  та інші служби,  зокрема 
електронні служби та екстрені служби. 
     2. Держави-учасниці вживають також належних заходів для того, 
щоб: 
     a) розробляти  мінімальні  стандарти й керівні орієнтири,  що 
передбачають доступність об'єктів і послуг,  відкритих або  таких, 
що надаються населенню, уводити їх у дію та стежити за дотриманням 
їх; 
     b) забезпечувати,  щоб приватні підприємства,  які пропонують 
об'єкти  й  послуги,  відкриті  або такі,  що надаються населенню, 
ураховували всі аспекти доступності для інвалідів; 
     c) організовувати для  всіх  залучених  сторін  інструктаж  з 
проблем доступності, на які натрапляють інваліди; 
     d) оснащувати   будинки   та   інші   об'єкти,  відкриті  для 
населення,  знаками,  виконаними абеткою Брайля у формі,  що легко 
читається і є зрозумілою; 
     e) надавати  різні  види  послуг  помічників  і посередників, 
зокрема провідників,  читців і професійних сурдоперекладачів,  для 
полегшення  доступності будинків та інших об'єктів,  відкритих для 
населення; 
     f) розвивати інші належні форми надання інвалідам допомоги та 
підтримки, що забезпечують їм доступ до інформації; 
     g) заохочувати       доступ      інвалідів      до      нових 
інформаційно-комунікаційних   технологій   і    систем,    зокрема 
Інтернету; 
     h) заохочувати    проектування,   розробку,   виробництво   й 
поширення    первісно    доступних     інформаційно-комунікаційних 
технологій  і систем,  так щоб доступність цих технологій і систем 
досягалася за мінімальних витрат. 
                            Стаття 10 
                          Право на життя 

     Держави-учасниці знову підтверджують невід'ємне право  кожної 
людини   на   життя   й   уживають  усіх  необхідних  заходів  для 
забезпечення його  ефективного  здійснення  інвалідами  нарівні  з 
іншими. 
                            Стаття 11 
                  Ситуація ризику та надзвичайні 
                       гуманітарні ситуації 

     Держави-учасниці вживають відповідно до своїх зобов'язань  за 
міжнародним  правом,  зокрема  міжнародним  гуманітарним правом та 
міжнародним правом з прав  людини,  усіх  необхідних  заходів  для 
забезпечення  захисту  й  безпеки  інвалідів  у  ситуаціях ризику, 
зокрема в збройних конфліктах, надзвичайних гуманітарних ситуаціях 
та під час стихійних лих. 
                            Стаття 12 
                      Рівність перед законом 

     1. Держави-учасниці  підтверджують,  що кожний інвалід,  де б 
він не знаходився, має право на рівний правовий захист. 
     2. Держави-учасниці    визнають,    що     інваліди     мають 
правоздатність нарівні з іншими в усіх аспектах життя. 
     3. Держави-учасниці  вживають  належних  заходів  для надання 
інвалідам доступу до підтримки,  якої вони можуть потребувати  під 
час реалізації своєї правоздатності. 
     4. Держави-учасниці забезпечують, щоб усі заходи, пов'язані з 
реалізацією  правоздатності,  передбачали  належні  та   ефективні 
гарантії недопущення зловживань відповідно до міжнародного права з 
прав людини.  Такі гарантії  повинні  забезпечувати,  щоб  заходи, 
пов'язані з реалізацією правоздатності, орієнтувалися на повагу до 
прав, волі та переваг особи, були вільні від конфлікту інтересів і 
недоречного   впливу,   були   домірні  обставинам  цієї  особи  й 
пристосовані до  них,  застосовувалися  протягом  якомога  меншого 
строку   й  регулярно  перевірялися  компетентним,  незалежним  та 
безстороннім органом чи судовою інстанцією.  Ці  гарантії  повинні 
бути  домірні  тій  мірі,  якою  такі  заходи  зачіпають  права та 
інтереси цієї особи. 
     5. З  урахуванням  положень  цієї   статті   держави-учасниці 
вживають  усіх  належних  і  ефективних  заходів  для забезпечення 
рівних прав інвалідів на володіння майном і його успадкування,  на 
управління власними фінансовими справами, а також на рівний доступ 
до банківських позик, іпотечних кредитів та інших форм фінансового 
кредитування й забезпечують, щоб інваліди не позбавлялися довільно 
свого майна. 
                            Стаття 13 
                       Доступ до правосуддя 

     1. Держави-учасниці забезпечують інвалідам нарівні  з  іншими 
ефективний доступ до правосуддя, зокрема передбачаючи процесуальні 
та відповідні вікові  корективи,  які  полегшують  виконання  ними 
своєї  ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників,  у тому 
числі свідків,  на всіх стадіях  юридичного  процесу,  зокрема  на 
стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження. 
     2. Щоб  сприяти забезпеченню інвалідам ефективного доступу до 
правосуддя, держави-учасниці сприяють належному навчанню осіб, які 
працюють  у  сфері  здійснення  правосуддя,  зокрема  в поліції та 
пенітенціарній системі. 
                            Стаття 14 
                Свобода та особиста недоторканність 

     1. Держави-учасниці  забезпечують,  щоб  інваліди  нарівні  з 
іншими: 
     a) користувалися    правом    на    свободу    та    особисту 
недоторканність; 
     b) не позбавлялися волі незаконно чи довільно й щоб  будь-яке 
позбавлення волі відповідало законові,  а наявність інвалідності в 
жодному випадку не ставала підставою для позбавлення волі. 
     2. Держави-учасниці забезпечують,  щоб  у  випадку,  коли  на 
підставі якої-небудь процедури інваліди позбавляються волі,  у них 
нарівні з іншими були  гарантії,  що  узгоджуються  з  міжнародним 
правом з прав людини,  і щоб поводження з ними відповідало цілям і 
принципам   цієї   Конвенції,   зокрема   забезпечення   розумного 
пристосування. 
                            Стаття 15 
                Свобода від катувань і жорстоких, 
          нелюдських або таких, що принижують гідність, 
                  видів поводження та покарання 

     1. Ніхто  не  повинен  піддаватися  катуванням або жорстоким, 
нелюдським чи таким,  що принижують його гідність,  поводженню або 
покаранню.  Зокрема,  жодна  особа  не повинна без власної вільної 
згоди піддаватися медичним чи науковим дослідам. 
     2. Держави-учасниці вживають  усіх  ефективних  законодавчих, 
адміністративних,  судових чи інших заходів для того, щоб інваліди 
нарівні  з  іншими  не  піддавалися  катуванням   або   жорстоким, 
нелюдським чи таким,  що принижують гідність,  видам поводження та 
покарання. 
                            Стаття 16 
           Свобода від експлуатації, насилля та наруги 

     1. Держави-учасниці  вживають  усіх  належних   законодавчих, 
адміністративних,  соціальних,  просвітних  та  інших  заходів для 
захисту  інвалідів  як  удома,  так  і  поза  ним  від  усіх  форм 
експлуатації,  насилля та наруги,  зокрема від тих їхніх аспектів, 
які мають гендерне підґрунтя. 
     2. Держави-учасниці вживають також усіх належних заходів  для 
недопущення   всіх   форм   експлуатації,   насилля   та   наруги, 
забезпечуючи, зокрема, підхожі форми надання допомоги і підтримки, 
яка  враховує віково-статеву специфіку інвалідів,  їхнім сім'ям та 
особам,  які  здійснюють  догляд  за  інвалідами,  зокрема  шляхом 
ознайомлення  й  освіти  з  питання  про  те,  як  уникати проявів 
експлуатації,  насилля та наруги,  визначати їх та повідомляти про 
них.  Держави-учасниці забезпечують, щоб послуги з надання захисту 
надавалися  з  урахуванням  віково-статевої  специфіки  й  фактора 
інвалідності. 
     3. Прагнучи   запобігати   проявам  усіх  форм  експлуатації, 
насилля та наруги, держави-учасниці забезпечують, щоб усі установи 
та програми,  призначені для обслуговування інвалідів,  перебували 
під ефективним наглядом з боку незалежних органів. 
     4. Держави-учасниці  вживають  усіх  належних   заходів   для 
сприяння  фізичному,  когнітивному  та психологічному відновленню, 
реабілітації  та  соціальній  реінтеграції  інвалідів,  які  стали 
жертвами будь-якої форми експлуатації,  насилля чи наруги, зокрема 
шляхом  услуговування  з  надання  захисту.  Такі  відновлення  та 
реінтеграція   відбуваються  в  обстановці,  що  сприяє  зміцненню 
здоров'я,  благополуччя,  самоповаги, достоїнства та самостійності 
відповідної особи, і здійснюються з урахуванням потреб, зумовлених 
віково-статевою специфікою. 
     5. Держави-учасниці  приймають  ефективні  законодавство   та 
стратегії,  зокрема орієнтовані на жінок і дітей, для забезпечення 
того,  щоб  випадки  експлуатації,  насилля  та  наруги   стосовно 
інвалідів   виявлялися,  розслідувалися  та  в  належних  випадках 
переслідувалися. 
                            Стаття 17 
                   Захист особистої цілісності 

     Кожний інвалід має  право  на  повагу  до  його  фізичної  та 
психічної цілісності нарівні з іншими. 
                            Стаття 18 
               Свобода пересування та громадянство 

     1. Держави-учасниці   визнають  права  інвалідів  на  свободу 
пересування, на свободу вибору місця проживання та на громадянство 
нарівні з іншими, зокрема шляхом забезпечення того, щоб інваліди: 
     a) мали   право  набувати  й  змінювати  громадянство  та  не 
позбавлялися   свого   громадянства   довільно   чи   з    причини 
інвалідності; 
     b) не   позбавлялися,   з  причини  інвалідності,  можливості 
отримувати  документи,  що  підтверджують  їхнє  громадянство,  чи 
будь-які  інші  документи,  що  посвідчують  їхню особу,  володіти 
такими  документами  й  користуватися  ними   чи   використовувати 
відповідні  процедури,  наприклад  імміграційні,  які  можуть бути 
необхідні для полегшення здійснення права на свободу пересування; 
     c) мали  право  вільно  залишати  будь-яку  країну,   зокрема 
власну; 
     d) не  позбавлялися довільно або з причини інвалідності права 
на в'їзд до власної країни. 
     2. Діти-інваліди реєструються відразу після народження  та  з 
моменту народження мають право на ім'я та на набуття громадянства, 
а також найможливішою мірою право знати своїх батьків і  право  на 
їхню турботу. 
                            Стаття 19 
                     Самостійний спосіб життя 
                й залучення до місцевої спільноти 

     Держави - учасниці цієї Конвенції визнають рівне  право  всіх 
інвалідів жити у звичайних місцях проживання, коли варіанти вибору 
є рівними з  іншими  людьми,  і  вживають  ефективних  і  належних 
заходів  для того,  щоб сприяти повній реалізації інвалідами цього 
права та повному включенню й залученню їх до  місцевої  спільноти, 
зокрема забезпечуючи, щоб: 
     a) інваліди  мали можливість вибирати нарівні з іншими людьми 
своє місце проживання й те,  де й  з  ким  проживати,  і  не  були 
зобов'язані проживати в якихось визначених житлових умовах; 
     b) інваліди мали доступ до різного роду послуг,  що надаються 
вдома,  за місцем проживання,  та інших допоміжних послуг на  базі 
місцевої спільноти,  зокрема персональної допомоги, необхідної для 
підтримки життя в місцевій спільноті й уключення до неї,  а  також 
для недопущення ізоляції або сегрегації від місцевої спільноти; 
     c) послуги  та об'єкти колективного користування,  призначені 
для населення в цілому, були рівною мірою доступні для інвалідів і 
відповідали їхнім потребам. 
                            Стаття 20 
                    Індивідуальна мобільність 

     Держави-учасниці вживають ефективних заходів для забезпечення 
індивідуальної  мобільності  інвалідів  з   максимально   можливим 
ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом: 
     a) сприяння  індивідуальній  мобільності  інвалідів  вибраним 
ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; 
     b) полегшення  доступу  інвалідів  до  якісних  засобів,   що 
полегшують мобільність, пристроїв, допоміжних технологій та послуг 
помічників і  посередників,  зокрема  за  рахунок  надання  їх  за 
доступною ціною; 
     c) навчання  інвалідів  та  кадрів  спеціалістів,  що  з ними 
працюють, навичкам мобільності; 
     d) спонукання   підприємств,   що   займаються   виробництвом 
засобів,  які  полегшують  мобільність,  пристроїв  та  допоміжних 
технологій, до врахування всіх аспектів мобільності інвалідів. 
                            Стаття 21 
             Свобода висловлення думки та переконань 
                      і доступ до інформації 

     Держави-учасниці вживають    усіх    належних   заходів   для 
забезпечення того,  щоб інваліди  могли  користуватися  правом  на 
свободу  висловлення думки та переконань,  зокрема свободу шукати, 
отримувати й поширювати  інформацію  та  ідеї  нарівні  з  іншими, 
користуючися   за   власним  вибором  усіма  формами  спілкування, 
визначеними в статті 2 цієї Конвенції, зокрема шляхом: 
     a) забезпечення  інвалідів   інформацією,   призначеною   для 
широкої   публіки,   у   доступних   форматах  і  з  використанням 
технологій,  що враховують різні форми інвалідності,  своєчасно  й 
без додаткової плати; 
     b) прийняття та сприяння використанню в офіційних відносинах: 
жестових  мов,  абетки  Брайля,  підсилювальних  і  альтернативних 
способів  спілкування й усіх інших доступних способів,  методів та 
форматів спілкування за вибором інвалідів; 
     c) активного спонукання  приватних  підприємств,  що  надають 
послуги  широкій  публіці,  зокрема  через  Інтернет,  до  надання 
інформації  та  послуг  у  доступних  і  придатних  для  інвалідів 
форматах; 
     d) спонукання  засобів  масової інформації,  зокрема тих,  що 
надають інформацію через Інтернет, до перетворення своїх послуг на 
доступні для інвалідів; 
     e) визнання й заохочення використання жестових мов. 
                            Стаття 22 
                 Недоторканність приватного життя 

     1. Незалежно  від  місця  проживання  чи житлових умов жодний 
інвалід не повинен наражатися на довільне чи  незаконне  посягання 
на   недоторканність   його   приватного  життя,  сім'ї, житла  чи 
листування та інших видів спілкування або на незаконні нападки  на 
його честь і репутацію.  Інваліди мають право на захист закону від 
таких посягань або нападок. 
     2. Держави-учасниці  охороняють  конфіденційність  відомостей 
про  особу,  стан  здоров'я  та  реабілітацію  інвалідів нарівні з 
іншими. 
                            Стаття 23 
                     Повага до дому та сім'ї 

     1. Держави-учасниці вживають ефективних  і  належних  заходів 
для усунення дискримінації стосовно інвалідів у всіх питаннях,  що 
стосуються шлюбу,  сім'ї,  батьківства,  материнства та  особистих 
взаємин, нарівні з іншими, прагнучи при цьому забезпечити, щоб: 
     a) визнавалося  право  всіх  інвалідів,  які досягли шлюбного 
віку,  укладати шлюб і створювати сім'ю  на  підставі  вільної  та 
повної згоди тих, хто одружується; 
     b) визнавалися  права  інвалідів  на  вільне  й відповідальне 
прийняття рішень  про  кількість  дітей  та  інтервали  між  їхнім 
народженням  і  на  доступ  до  інформації,  що відповідає їхньому 
вікові,  та до  освіти  в  питаннях  репродуктивної  поведінки  та 
планування  сім'ї,  а також надавалися засоби,  які дають їм змогу 
здійснювати ці права; 
     c) інваліди,  зокрема діти,  нарівні з іншими зберігали  свою 
фертильність. 
     2. Держави-учасниці забезпечують права та обов'язки інвалідів 
стосовно  опікунства,  піклування,  опіки,  усиновлення  дітей  чи 
аналогічних   інститутів,   коли  ці  поняття  є  в  національному 
законодавстві;  в усіх випадках першочергове значення  мають  вищі 
інтереси   дитини.   Держави-учасниці  надають  інвалідам  належну 
допомогу у виконанні ними своїх обов'язків виховувати дітей. 
     3. Держави-учасниці  забезпечують,  щоб  діти-інваліди   мали 
рівні  права  стосовно сімейного життя.  Для реалізації цих прав і 
недопущення приховування дітей-інвалідів,  залишення їх,  ухиляння 
від   догляду   за   ними   та   сегрегації   їх  держави-учасниці 
зобов'язуються від самого початку забезпечувати дітей-інвалідів та 
їхні сім'ї всебічною інформацією, послугами та підтримкою. 
     4. Держави-учасниці  забезпечують,  щоб дитина не розлучалася 
зі своїми батьками проти їхньої волі,  за винятком випадків,  коли 
піднаглядні  судові  компетентні  органи відповідно до застосовних 
законів та процедур визначають,  що таке розлучення є необхідним з 
огляду на вищі інтереси дитини.  За жодних обставин дитина не може 
бути розлучена з батьками з причини інвалідності або самої дитини, 
або одного чи обох батьків. 
     5. Держави-учасниці зобов'язуються у випадку,  коли найближчі 
родичі  не  в  змозі  забезпечити  догляд  за   дитиною-інвалідом, 
докладати  всіх  зусиль для того,  щоб організувати альтернативний 
догляд за рахунок залучення більш дальніх  родичів,  а  у  випадку 
відсутності  такої можливості - за рахунок створення сімейних умов 
для проживання дитини в місцевій спільноті. 
                            Стаття 24 
                              Освіта 

     1. Держави-учасниці визнають право інвалідів на  освіту.  Для 
цілей  реалізації  цього  права  без  дискримінації  й на підставі 
рівності  можливостей  держави-учасниці  забезпечують   інклюзивну 
освіту  на всіх рівнях і навчання протягом усього життя,  прагнучи 
при цьому: 
     a) до повного розвитку людського потенціалу,  а також почуття 
достоїнства  та  самоповаги та до посилення поваги до прав людини, 
основоположних свобод і людської багатоманітності; 
     b) до розвитку особистості, талантів і творчості інвалідів, а 
також їхніх розумових і фізичних здібностей у найповнішому обсязі; 
     c) до  надання  інвалідам можливості брати ефективну участь у 
житті вільного суспільства; 
     2. Під   час   реалізації   цього   права    держави-учасниці 
забезпечують, щоб: 
     a) інваліди  не  виключалися  через  інвалідність  із системи 
загальної освіти,  а діти-інваліди  -  із  системи  безплатної  та 
обов'язкової початкової або середньої освіти; 
     b) інваліди  мали  нарівні  з  іншими  доступ до інклюзивної, 
якісної та безплатної початкової й середньої освіти в місцях свого 
проживання; 
     c) забезпечувалося   розумне   пристосування,   що   враховує 
індивідуальні потреби; 
     d) інваліди отримували  всередині  системи  загальної  освіти 
необхідну підтримку для полегшення їхнього ефективного навчання; 
     e) в  умовах,  які  максимально  сприяють  засвоєнню  знань і 
соціальному  розвиткові,  відповідно  до  мети  повного  охоплення 
вживались   ефективні   заходи  з  організації  індивідуалізованої 
підтримки. 
     3. Держави-учасниці надають інвалідам  можливість  засвоювати 
життєві  та  соціалізаційні  навички,  щоб  полегшити їхню повну й 
рівну участь в процесі освіти  і  як  членів  місцевої  спільноти. 
Держави-учасниці   вживають  у  цьому  напрямі  належних  заходів, 
зокрема: 
     a) сприяють засвоєнню абетки Брайля,  альтернативних шрифтів, 
підсилювальних  та  альтернативних  методів,  способів  і форматів 
спілкування,  а також навичок орієнтації та мобільності й сприяють 
підтримці з боку однолітків і наставництву; 
     b) сприяють  засвоєнню  жестової  мови  та  заохоченню мовної 
самобутності глухих; 
     c) забезпечують,  щоб навчання осіб,  зокрема  дітей,  які  є 
сліпими,   глухими  чи  сліпоглухими,  здійснювалося  з  допомогою 
найбільш підхожих для інваліда мов, методів і способів спілкування 
і   в   обстановці,  яка  максимально  сприяє  засвоєнню  знань  і 
соціальному розвиткові. 
     4. Щоб   сприяти   забезпеченню   реалізації   цього   права, 
держави-учасниці вживають належних заходів для залучення до роботи 
вчителів,  зокрема й учителів-інвалідів,  які  володіють  жестовою 
мовою  та  (чи)  абеткою  Брайля,  та  для навчання спеціалістів і 
персоналу,  що  працюють  на  всіх  рівнях  системи  освіти.  Таке 
навчання  охоплює  освіту  в  питаннях інвалідності й використання 
підхожих підсилювальних  і  альтернативних  методів,  способів  та 
форматів спілкування,  навчальних методик і матеріалів для надання 
підтримки інвалідам. 
     5. Держави-учасниці забезпечують,  щоб  інваліди  могли  мати 
доступ  до загальної вищої освіти,  професійного навчання,  освіти 
для дорослих і навчання протягом усього життя без дискримінації та 
нарівні з іншими. Із цією метою держави-учасниці забезпечують, щоб 
для інвалідів забезпечувалося розумне пристосування. 
                            Стаття 25 
                             Здоров'я 

     Держави-учасниці визнають,  що  інваліди   мають   право   на 
найбільш  досяжний  рівень  здоров'я  без дискримінації за ознакою 
інвалідності.  Держави-учасниці вживають усіх належних заходів для 
забезпечення доступу інвалідів до послуг у сфері охорони здоров'я, 
які враховують гендерну специфіку, у тому числі до реабілітації за 
станом здоров'я. Зокрема, держави-учасниці: 
     a) забезпечують  інвалідам  той самий набір,  якість і рівень 
безплатних або недорогих послуг і програм з охорони здоров'я, що й 
іншим  особам,  зокрема  у  сфері  сексуального та репродуктивного 
здоров'я  та  за  державними  програмами  охорони   здоров'я,   що 
пропонуються населенню; 
     b) надають ті послуги у сфері охорони здоров'я, які необхідні 
інвалідам безпосередньо з  причини  їхньої  інвалідності,  зокрема 
послуги з ранньої діагностики, а в підхожих випадках - корекції та 
послуги,  покликані звести до  мінімуму  та  запобігти  подальшому 
виникненню  інвалідності,  зокрема  серед  дітей  і людей похилого 
віку; 
     c) організують ці послуги у сфері  охорони  здоров'я  якомога 
ближче  до  місць безпосереднього проживання цих людей,  зокрема в 
сільських районах; 
     d) вимагають,  щоб спеціалісти з  охорони  здоров'я  надавали 
інвалідам послуги такої самої якості,  що й іншим особам,  зокрема 
на підставі вільної та поінформованої згоди через,  серед  іншого, 
підвищення   обізнаності   стосовно   прав   людини,  достоїнства, 
самостійності й потреб інвалідів за рахунок навчання та  прийняття 
етичних стандартів для державної та приватної охорони здоров'я; 
     e) забороняють   дискримінацію  стосовно  інвалідів  під  час 
надання медичного страхування та страхування життя,  якщо  останнє 
дозволене національним правом,  і передбачають,  що воно надається 
на справедливих і розумних засадах; 
     f) не допускають дискримінаційної відмови в охороні  здоров'я 
чи  послугах  у  цій  галузі  чи отриманні їжі або рідин з причини 
інвалідності. 
                            Стаття 26 
                    Абілітація та реабілітація 

     1. Держави-учасниці вживають,  зокрема за  підтримки  з  боку 
інших  інвалідів,  ефективних  і  належних  заходів для того,  щоб 
надати  інвалідам   можливість   для   досягнення   й   збереження 
максимальної незалежності,  повних фізичних, розумових, соціальних 
та професійних здібностей і повного включення й залучення до  всіх 
аспектів  життя.  Із  цією  метою  держави-учасниці організовують, 
зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та  реабілітаційні 
послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров'я, зайнятості, 
освіти й соціального обслуговування,  таким чином,  щоб ці послуги 
та програми: 
     a) починали  реалізуватися  якомога  раніше й ґрунтувалися на 
багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда; 
     b) сприяли залученню та включенню до місцевої спільноти й  до 
всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були 
доступні  для  інвалідів   якомога   ближче   до   місць   їхнього 
безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах. 
     2. Держави-учасниці   заохочують   розвиток   початкового   й 
подальшого навчання спеціалістів і персоналу, які працюють у сфері 
абілітаційних і реабілітаційних послуг. 
     3. Держави-учасниці    заохочують    наявність,   знання   та 
використання допоміжних  пристроїв  і  технологій,  що  стосуються 
абілітації й реабілітації та призначені для інвалідів. 
                            Стаття 27 
                       Праця та зайнятість 

     1. Держави-учасниці визнають право інвалідів на працю нарівні 
з іншими;  воно включає право на  отримання  можливості  заробляти 
собі  на  життя  працею,  яку  інвалід вільно вибрав чи на яку він 
вільно  погодився,  в  умовах,  коли  ринок  праці  та   виробниче 
середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для інвалідів. 
Держави-учасниці забезпечують і  заохочують  реалізацію  права  на 
працю,  зокрема  тими особами,  які отримують інвалідність під час 
трудової діяльності,  шляхом ужиття,  у тому числі в законодавчому 
порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке: 
     a) заборону  дискримінації  за  ознакою інвалідності стосовно 
всіх питань,  які стосуються всіх форм  зайнятості,  зокрема  умов 
прийому  на  роботу,  наймання  та зайнятості,  збереження роботи, 
просування по службі та безпечних і здорових умов праці; 
     b) захист прав інвалідів нарівні з іншими  на  справедливі  й 
сприятливі   умови   праці,   зокрема  рівні  можливості  й  рівну 
винагороду за працю рівної цінності,  безпечні  та  здорові  умови 
праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг; 
     c) забезпечення  того,  щоб  інваліди  могли здійснювати свої 
трудові й профспілкові права нарівні з іншими; 
     d) надання інвалідам можливості для  ефективного  доступу  до 
загальних  програм  технічної  та  професійної  орієнтації,  служб 
працевлаштування та професійного й безперервного навчання; 
     e) розширення на ринку праці можливостей для працевлаштування 
інвалідів  та просування їх по службі,  а також надання допомоги в 
пошуку, отриманні, збереженні та відновленні роботи; 
     f) розширення   можливостей   для   індивідуальної   трудової 
діяльності,  підприємництва,  розвитку  кооперативів і організації 
власної справи; 
     g) наймання інвалідів у державному секторі; 
     h) стимулювання наймання інвалідів у  приватному  секторі  за 
допомогою  належних  стратегій  і  заходів,  які  можуть  уключати 
програми позитивних дій, стимули та інші заходи; 
     i) забезпечення інвалідам  розумного  пристосування  робочого 
місця; 
     j) заохочення  набуття  інвалідами  досвіду  роботи  в умовах 
відкритого ринку праці; 
     k) заохочення   програм   професійної   та    кваліфікаційної 
реабілітації,  збереження робочих місць і повернення на роботу для 
інвалідів. 
     2. Держави-учасниці    забезпечують,    щоб    інваліди    не 
утримувалися  в  рабстві  чи  в  підневільному  становищі  й  були 
захищені нарівні з іншими від примусової чи обов'язкової праці. 
                            Стаття 28 
          Достатній життєвий рівень та соціальний захист 

     1. Держави-учасниці визнають  право  інвалідів  на  достатній 
життєвий рівень для них самих та їхніх сімей,  що включає достатнє 
харчування,  одяг та житло, і на безперервне поліпшення умов життя 
й   уживають  належних  заходів  для  забезпечення  та  заохочення 
реалізації цього права без дискримінації за ознакою інвалідності. 
     2. Держави-учасниці визнають право  інвалідів  на  соціальний 
захист  і  на користування цим правом без дискримінації за ознакою 
інвалідності й  уживають  належних  заходів  для  забезпечення  та 
заохочення реалізації цього права, зокрема заходів: 
     a) із  забезпечення  інвалідам  рівного  доступу до отримання 
чистої води та із забезпечення доступу  до  належних  і  недорогих 
послуг,  пристроїв  та  іншої  допомоги  для  задоволення  потреб, 
пов'язаних з інвалідністю; 
     b) із забезпечення  інвалідам,  зокрема  жінкам,  дівчатам  і 
людям похилого віку з інвалідністю, доступу до програм соціального 
захисту й програм скорочення масштабів убогості; 
     c) із забезпечення інвалідам та їхнім  сім'ям,  що  живуть  в 
умовах  убогості,  доступу  до  допомоги  з  боку  держави з метою 
покриття витрат,  пов'язаних  з  інвалідністю,  зокрема  належного 
навчання,   консультування,  фінансової  допомоги  та  тимчасового 
патронажного догляду; 
     d) із забезпечення інвалідам доступу  до  програм  державного 
житла; 
     e) із забезпечення інвалідам доступу до пенсійних допомоги та 
програм. 
                            Стаття 29 
            Участь у політичному та суспільному житті 

     Держави-учасниці гарантують  інвалідам  політичні   права   й 
можливість користуватися ними нарівні з іншими та зобов'язуються: 
     a) забезпечувати,   щоб  інваліди  могли  брати  ефективну  й 
усебічну участь,  прямо або через вільно обраних представників,  у 
політичному  й  суспільному  житті нарівні з іншими,  зокрема мали 
право та можливість голосувати й бути обраними, зокрема шляхом:

i) забезпечення того,  щоб процедури, приміщення та матеріали 
для  голосування  були  підхожими,  доступними  та   легкими   для 
розуміння й використання;
     ii) захисту права інвалідів на участь у таємному  голосуванні 
на   виборах  і  публічних  референдумах  без  залякування  та  на 
висунення своїх кандидатур для виборів, на фактичне зайняття посад 
і виконання  всіх  публічних  функцій  на  всіх  рівнях  державної 
влади - за сприяння використанню допоміжних і нових технологій, де 
це є доречним;
     iii) гарантування   вільного   волевиявлення   інвалідів   як 
виборців та із цією метою - задоволення,  коли це необхідно, їхніх 
прохань  про  надання  їм  якою-небудь  особою  за  їхнім  вибором 
допомоги в голосуванні; 
     b) активно  сприяти  створенню  обстановки,  в  якій інваліди 
могли б ефективно й усебічно брати участь в управлінні  державними 
справами без дискримінації та нарівні з іншими, і заохочувати їхню 
участь у державних справах, зокрема:
     i) участь  у  неурядових організаціях та об'єднаннях,  робота 
яких пов'язана з державним і політичним життям країни,  зокрема  в 
діяльності політичних партій і керівництві ними;
     ii) створення організацій інвалідів і вступ до них для  того, 
щоб   представляти   інвалідів   на  міжнародному,  національному, 
регіональному та місцевому рівнях. 
                            Стаття 30 
         Участь у культурному житті, проведенні дозвілля 
                 й відпочинку та заняттях спортом 

     1. Держави-учасниці  визнають  право  інвалідів  брати участь 
нарівні з іншими в культурному  житті  й  уживають  усіх  належних 
заходів для забезпечення того, щоб інваліди: 
     a) мали доступ до творів культури в доступних форматах; 
     b) мали  доступ до телевізійних програм,  фільмів,  театру та 
інших культурних заходів у доступних форматах; 
     c) мали доступ до таких місць культурних заходів  чи  послуг, 
як театри,  музеї,  кінотеатри, бібліотеки й туристичні послуги, а 
також мали найможливішою мірою доступ до пам'ятників  і  об'єктів, 
що мають національну культурну значущість. 
     2. Держави-учасниці  вживають належних заходів для того,  щоб 
надати  інвалідам  можливість  розвивати  й  використовувати  свій 
творчий,  художній  та  інтелектуальний  потенціал - не тільки для 
власного блага, а й для збагачення всього суспільства. 
     3. Держави-учасниці роблять відповідно до міжнародного  права 
всі  належні  кроки  для забезпечення того,  щоб закони про захист 
прав  інтелектуальної  власності  не  ставали   невиправданим   чи 
дискримінаційним   бар'єром   для   доступу  інвалідів  до  творів 
культури. 
     4. Інваліди мають  право  нарівні  з  іншими  на  визнання  й 
підтримку  їхньої  особливої  культурної  та  мовної самобутності, 
зокрема жестових мов і культури глухих. 
     5. Щоб надати інвалідам можливість  брати  участь  нарівні  з 
іншими у проведенні дозвілля та відпочинку й у спортивних заходах, 
держави-учасниці вживають належних заходів: 
     a) для заохочення й пропаганди найповнішої участі інвалідів у 
загальнопрофільних спортивних заходах на всіх рівнях; 
     b) для   забезпечення  того,  щоб  інваліди  мали  можливість 
організовувати  спортивні  та  дозвільні  заходи  спеціально   для 
інвалідів,  розвивати  їх  і брати в них участь,  і для сприяння у 
цьому зв'язку тому,  щоб їм нарівні з  іншими  надавались  належні 
навчання, підготовка та ресурси; 
     c) для   забезпечення  того,  щоб  інваліди  мали  доступ  до 
спортивних, рекреаційних і туристичних об'єктів; 
     d) для забезпечення того,  щоб діти-інваліди  мали  рівний  з 
іншими  дітьми доступ до участі в іграх,  у проведенні дозвілля та 
відпочинку й  у  спортивних  заходах,  зокрема  заходах  у  рамках 
шкільної системи; 
     e) для забезпечення того,  щоб інваліди мали доступ до послуг 
тих,  хто займається організацією дозвілля, туризму, відпочинку та 
спортивних заходів. 
                            Стаття 31 
                   Статистика та збирання даних 

     1. Держави-учасниці   зобов'язуються   здійснювати   збирання 
належної інформації,  зокрема статистичних і дослідних  даних,  що 
дають  їм  змогу  розробляти  й  здійснювати  стратегії  для цілей 
виконання цієї Конвенції.  У  ході  збирання  та  зберігання  цієї 
інформації належить: 
     a) дотримуватись   юридично  встановлених  гарантій,  зокрема 
законодавства про захист даних, щоб забезпечити конфіденційність і 
недоторканність приватного життя інвалідів; 
     b) дотримуватися   міжнародновизнаних  норм,  які  стосуються 
захисту прав людини  й  основоположних  свобод,  а  також  етичних 
принципів під час збирання й використання статистичних даних. 
     2. Зібрана    відповідно    до    цієї    статті   інформація 
дезагрегується відповідним чином і використовується  для  сприяння 
оцінці  того,  як  держави-учасниці виконують свої зобов'язання за 
цією Конвенцією,  а також для виявлення та усунення  бар'єрів,  на 
які інваліди натрапляють під час здійснення своїх прав. 
     3. Держави-учасниці   беруть   на  себе  відповідальність  за 
поширення цих статистичних даних і забезпечують доступність їх для 
інвалідів та інших осіб. 
                            Стаття 32 
                    Міжнародне співробітництво 

     1. Держави-учасниці    визнають    важливість    міжнародного 
співробітництва та його заохочення  задля  підтримки  національних 
зусиль  з  реалізації цілей і завдань цієї Конвенції та вживають у 
цьому зв'язку належних і ефективних заходів по міжнародній  лінії, 
а  де це є доречним - у партнерстві з відповідними міжнародними та 
регіональними організаціями й громадянським суспільством,  зокрема 
організаціями інвалідів. Такі заходи могли б, зокрема, уключати: 
     a) забезпечення того, щоб міжнародне співробітництво, зокрема 
міжнародні програми розвитку,  охоплювало інвалідів і було для них 
доступним; 
     b) полегшення  й  підтримку  зміцнення  наявних  можливостей, 
зокрема шляхом взаємного обміну інформацією,  досвідом, програмами 
та передовими напрацюваннями; 
     c) сприяння  співробітництву в галузі досліджень і доступу до 
науково-технічних знань; 
     d) надання,  де це є доречним,  техніко-економічної допомоги, 
зокрема  шляхом  полегшення  доступу  до  доступних  і  допоміжних 
технологій і шляхом взаємного обміну ними,  а також через передачу 
технологій. 
     2. Положення   цієї  статті  не  зачіпають  обов'язку  кожної 
держави-учасниці з виконання своїх зобов'язань відповідно до  цієї 
Конвенції. 
                            Стаття 33 
               Національне виконання та моніторинг 

     1. Держави-учасниці   відповідно   до  свого  організаційного 
устрою призначають в уряді одну чи кілька інстанцій,  що курирують 
питання,  пов'язані з виконанням цієї Конвенції,  і належним чином 
вивчають   можливість   заснування   або   призначення   в   уряді 
координаційного механізму для сприяння відповідній роботі в різних 
секторах і на різних рівнях. 
     2. Держави-учасниці   відповідно   до   свого   правового   й 
адміністративного устрою підтримують,  зміцнюють,  призначають або 
засновують у себе структуру,  яка включає,  де це є доречним, один 
чи   кілька  незалежних  механізмів,  для  заохочення,  захисту  й 
моніторингу виконання цієї  Конвенції.  Під  час  призначення  або 
заснування  такого  механізму  держави-учасниці  беруть  до  уваги 
принципи,  що стосуються  статусу  й  функціонування  національних 
установ, які займаються захистом і заохоченням прав людини. 
     3. Громадянське суспільство,  зокрема інваліди й організації, 
що їх представляють,  у  повному  обсязі  залучаються  до  процесу 
нагляду й беруть участь у ньому. 
                            Стаття 34 
                     Комітет з прав інвалідів 

     1. Засновується  Комітет  з  прав інвалідів (далі - Комітет), 
який виконує функції, передбачені нижче. 
     2. У  момент  набрання  чинності  цією   Конвенцією   Комітет 
складається   з   дванадцяти   експертів.   Після   ще  шістдесяти 
ратифікацій Конвенції чи приєднань до неї членський склад Комітету 
збільшується  на  шість  осіб,  досягаючи максимуму - вісімнадцяти 
членів. 
     3. Члени Комітету  виступають  від  власної  особи  та  мають 
високі моральні якості й визнану компетентність і досвід у галузі, 
що охоплюється цією Конвенцією. Під час висунення своїх кандидатів 
державам-учасницям   пропонується   належним   чином   ураховувати 
положення, сформульоване в пункті 3 статті 4 цієї Конвенції. 
     4. Члени Комітету  обираються  державами-учасницями,  причому 
приділяється   увага   справедливому   географічному  розподілові, 
представництву  різних  форм  цивілізації  та  основних   правових 
систем,    збалансованій    представленості   статей   та   участі 
експертів-інвалідів. 
     5. Члени Комітету обираються таємним голосуванням  зі  списку 
кандидатів,   висунутих   державами-учасницями   із   числа  своїх 
громадян,  на  засіданнях  Конференції  держав-учасниць.  На   цих 
засіданнях,  на яких дві третини держав-учасниць складають кворум, 
обраними до складу Комітету є ті кандидати, які отримали найбільшу 
кількість  голосів  і  абсолютну  більшість  голосів представників 
держав-учасниць, які були присутні та брали участь у голосуванні. 
     6. Перші вибори  проводяться  не  пізніше,  ніж  через  шість 
місяців  від дня набрання чинності цією Конвенцією.  Щонайменше за 
чотири  місяці  до  дати  кожних  виборів   Генеральний   секретар 
Організації  Об'єднаних  Націй  звертається  до  держав-учасниць з 
листом,  пропонуючи їм подати кандидатури протягом  двох  місяців. 
Потім  Генеральний  секретар  складає  за  алфавітом  список  усіх 
висунутих таким чином кандидатів із  зазначенням  держав-учасниць, 
що їх висунули, і надсилає його державам-учасницям цієї Конвенції. 
     7. Члени  Комітету  обираються  на  чотирирічний строк.  Вони 
мають  право  бути  переобраними  тільки  один  раз.  Проте  строк 
повноважень   шести   із   членів,   обраних  на  перших  виборах, 
закінчується в кінці  дворічного  періоду;  негайно  після  перших 
виборів   імена   цих   шести  членів  визначаються  жеребкуванням 
головуючим на засіданні, про яке йдеться в пункті 5 цієї статті. 
     8. Обрання шести додаткових членів Комітету приурочується  до 
звичайних  виборів,  що  регулюються відповідними положеннями цієї 
статті. 
     9. Якщо який-небудь член Комітету вмирає або йде у  відставку 
чи  оголошує,  що  не  в  змозі більше виконувати свої обов'язки з 
якоїсь іншої причини,  держава-учасниця,  що висунула  кандидатуру 
цього члена,  на строк повноважень, що залишився, призначає іншого 
експерта,   який   має   кваліфікацію   та   відповідає   вимогам, 
передбаченим у відповідних положеннях цієї статті. 
     10. Комітет установлює власні правила процедури. 
     11. Генеральний   секретар   Організації   Об'єднаних   Націй 
представляє  необхідний  персонал   і   матеріальні   засоби   для 
ефективного  здійснення Комітетом своїх функцій відповідно до цієї 
Конвенції та скликає його перше засідання. 
     12. Члени Комітету, заснованого відповідно до цієї Конвенції, 
отримують  винагороду,  що  затверджується  Генеральною  Асамблеєю 
Організації Об'єднаних  Націй,  з  коштів  Організації  Об'єднаних 
Націй  у  порядку  й  на  умовах,  що  встановлюються  Асамблеєю з 
урахуванням важливості обов'язків Комітету. 
     13. Члени  Комітету  мають  право  на  пільги,  привілеї   та 
імунітети   експертів   у   відрядженнях   у  справах  Організації 
Об'єднаних Націй,  закріплені у відповідних розділах Конвенції про 
привілеї та імунітети Об'єднаних Націй ( 995_150 ). 
                            Стаття 35 
                     Доповіді держав-учасниць 

     1. Кожна держава-учасниця подає Комітетові через Генерального 
секретаря Організації  Об'єднаних  Націй  усеосяжну  доповідь  про 
заходи,   ужиті  для  виконання  нею  своїх  зобов'язань  за  цією 
Конвенцією,  і про прогрес,  досягнутий стосовно  цього,  протягом 
двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної 
держави-учасниці. 
     2. У подальшому держави-учасниці надають наступні доповіді не 
рідше, ніж раз на чотири роки, а також тоді, коли про це попросить 
Комітет. 
     3. Комітет установлює керівні принципи,  що визначають  зміст 
доповідей. 
     4. Державі-учасниці,  яка  надала  Комітетові всеосяжну першу 
доповідь,  немає  необхідності  повторювати  у   своїх   наступних 
доповідях    раніше    надану    інформацію.    Державам-учасницям 
пропонується подумати про  те,  щоб  робити  підготовку  доповідей 
Комітетові  відкритим і транспарентним процесом,  і належним чином 
ураховувати положення,  сформульоване в пункті  3  статті  4  цієї 
Конвенції. 
     5. У  доповідях  можуть  зазначатися  фактори й труднощі,  що 
впливають на ступінь виконання зобов'язань за цією Конвенцією. 
                            Стаття 36 
                        Розгляд доповідей 

     1. Кожна  доповідь  розглядається  Комітетом,  який   вносить 
стосовно  неї пропозиції та загальні рекомендації,  які він уважає 
доречними,   і   надсилає   їх    відповідній    державі-учасниці. 
Держава-учасниця  може  у  відповідь надіслати Комітетові будь-яку 
інформацію  за  власним  вибором.  Комітет   може   запитувати   в 
держав-учасниць додаткову інформацію, що стосується виконання цієї 
Конвенції. 
     2. Коли  держава-учасниця  суттєво  запізнюється  з  поданням 
доповіді, Комітет може повідомити відповідній державі-учасниці про 
те,  що якщо  протягом  трьох  місяців  після  цього  повідомлення 
відповідна доповідь не буде подана,  то питання про виконання цієї 
Конвенції в цій  державі-учасниці  необхідно  буде  розглянути  на 
підставі достовірної інформації,  що її має у своєму розпорядженні 
Комітет.  Комітет  пропонує  відповідній  державі-учасниці   взяти 
участь  у  такому  розгляді.  Якщо  держава-учасниця  у  відповідь 
подасть відповідну доповідь,  то застосовуються положення пункту 1 
цієї статті. 
     3. Генеральний  секретар  Організації  Об'єднаних Націй надає 
доповіді в розпорядження всіх держав-учасниць. 
     4. Держави-учасниці  забезпечують  широкий  доступ  до  своїх 
доповідей   для   громадськості  у  себе  в  країні  й  полегшують 
ознайомлення  з  пропозиціями  та  загальними  рекомендаціями,  що 
стосуються цих доповідей. 
     5. Коли  Комітет  уважає  це доречним,  він надсилає доповіді 
держав-учасниць до  спеціалізованих  установ,  фондів  та  програм 
Організації  Об'єднаних  Націй,  а  також  до  інших  компетентних 
органів, щоб ті звернули увагу на висловлене там прохання стосовно 
надання  технічної  консультації  або  допомоги  чи  вказівку,  що 
міститься там,  стосовно потреби в останніх, разом із зауваженнями 
та рекомендаціями Комітету (якщо такі є) з приводу цих прохань або 
вказівок. 
                            Стаття 37 
             Співробітництво між державами-учасницями 
                           й Комітетом 

     1. Кожна держава-учасниця співробітничає з Комітетом і сприяє 
його членам у виконанні ними свого мандату. 
     2. У своїх  відносинах  із  державами-учасницями      Комітет 
належним  чином  ураховує  шляхи й засоби нарощування національних 
можливостей стосовно виконання цієї Конвенції, зокрема з допомогою 
міжнародного співробітництва. 
                            Стаття 38 
               Відносини Комітету з іншими органами 

     Для сприяння   ефективному   виконанню   цієї   Конвенції   й 
заохочення  міжнародного   співробітництва   у   сфері,   що   нею 
охоплюється: 
     a) спеціалізовані   установи   та   інші  органи  Організації 
Об'єднаних Націй мають право бути представленими під час  розгляду 
питання   про   виконання   таких  положень  цієї  Конвенції,  які 
підпадають під їхній мандат.  Коли Комітет уважає це доречним, він 
може  пропонувати  спеціалізованим установам та іншим компетентним 
органам зробити експертний висновок стосовно виконання Конвенції в 
галузях,  що підпадають під їхні відповідні мандати.  Комітет може 
пропонувати спеціалізованим установам та іншим органам Організації 
Об'єднаних   Націй  подати  доповіді  про  виконання  Конвенції  в 
галузях, що належать до сфери їхньої діяльності; 
     b) під час виконання свого  мандату  Комітет  консультується, 
коли це є доречним, з іншими відповідними органами, заснованими на 
підставі міжнародних договорів з прав  людини,  щоб  забезпечувати 
узгодженість   їхніх   відповідних   керівних   принципів  подання 
доповідей,  а також пропозицій і загальних рекомендацій,  що  ними 
вносяться, та уникати дублювання та паралелізму під час здійснення 
ними своїх функцій. 
                            Стаття 39 
                        Доповідь Комітету 

     Комітет раз  на  два  роки  подає  Генеральній  Асамблеї   та 
Економічній  і Соціальній Раді доповідь про свою діяльність і може 
виносити пропозиції і загальні  рекомендації,  що  ґрунтуються  на 
розгляді  отриманих  від  держав-учасниць доповідей та інформації. 
Такі пропозиції та загальні рекомендації включаються  до  доповіді 
Комітету разом з коментарями (якщо такі є) держав-учасниць. 
                            Стаття 40 
                   Конференція держав-учасниць 

     1. Держави-учасниці   регулярно   збираються  на  Конференцію 
держав-учасниць для розгляду  будь-якого  питання,  що  стосується 
виконання цієї Конвенції. 
     2. Не   пізніше,  ніж  через  шість  місяців  після  набрання 
чинності  цією   Конвенцією   Генеральний   секретар   Організації 
Об'єднаних  Націй  скликає  Конференцію держав-учасниць.  Наступні 
наради скликаються Генеральним секретарем раз на два роки  або  за 
рішенням Конференції держав-учасниць. 
                            Стаття 41 
                           Депозитарій 

     Депозитарієм цієї    Конвенції    є    Генеральний   секретар 
Організації Об'єднаних Націй. 
                            Стаття 42 
                            Підписання 

     Ця Конвенція     відкрита      для      підписання      всіма 
державами-учасницями  та  організаціями  регіональної інтеграції в 
Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у  Нью-Йорку  з 
30 березня 2007 року. 
                            Стаття 43 
                     Згода на обов'язковість 

     Ця Конвенція підлягає ратифікації державами, що її підписали, 
та офіційному підтвердженню організаціями регіональної інтеграції, 
що  її  підписали.  Вона  відкрита для приєднання до неї будь-якої 
держави чи організації регіональної інтеграції,  які не  підписали 
цієї Конвенції. 
                            Стаття 44 
               Організації регіональної інтеграції 

     1. "Організація  регіональної  інтеграції"  означає  створену 
суверенними  державами  певного  регіону  організацію,   якій   її 
держави-члени   передали   повноваження   стосовно   питань,   які 
регулюються  Конвенцією.  Такі  організації  зазначають  у   своїх 
документах  про  офіційне  підтвердження чи приєднання обсяг своєї 
компетенції стосовно питань,  які регулюються цією  Конвенцією.  У 
подальшому  вони інформують депозитарій про будь-які суттєві зміни 
в обсязі їхньої компетенції. 
     2. Посилання в цій Конвенції на "держав-учасниць"  стосуються 
таких організацій у межах їхньої компетенції. 
     3. Для  цілей  пункту  1 статті 45 та пунктів 2 й 3 статті 47 
цієї Конвенції жодний документ,  зданий на зберігання організацією 
регіональної інтеграції, не враховується. 
     4. У питаннях, що належать до їхньої компетенції, організації 
регіональної інтеграції можуть здійснювати своє  право  голосу  на 
Конференції  держав-учасниць  з  кількістю  голосів,  що  дорівнює 
кількості їхніх держав-членів,  які є учасницями  цієї  Конвенції. 
Така  організація не здійснює свого права голосу,  якщо своє право 
здійснює будь-яка з її держав-членів, і навпаки. 
                            Стаття 45 
                        Набрання чинності 

     1. Ця Конвенція набирає  чинності  на  тридцятий  день  після 
здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або документа 
про приєднання. 
     2. Для кожної держави чи організації регіональної інтеграції, 
що   ратифікують   цю  Конвенцію,  офіційно  підтверджують  її  чи 
приєднуються до неї після здачі на  зберігання  двадцятого  такого 
документа,  Конвенція  набирає  чинності  на  тридцятий день після 
здачі ними на зберігання свого такого документа. 
                            Стаття 46 
                           Застереження 

     1. Застереження,  не  сумісні  з  об'єктом   і   метою   цієї 
Конвенції, є не припустимими. 
     2. Застереження можуть бути зняті будь-коли. 
                            Стаття 47 
                             Поправки 

     1. Будь-яка  держава-учасниця  може запропонувати поправку до 
цієї Конвенції та подати  її  Генеральному  секретарю  Організації 
Об'єднаних   Націй.   Генеральний   секретар  повідомляє  будь-які 
запропоновані   поправки   державам-учасницям,   звертаючись    із 
проханням  повідомити  йому,  чи  виступають  вони  за  проведення 
конференції  держав-учасниць  для  розгляду  цих   пропозицій   та 
ухвалення рішення стосовно них.  У випадку, якщо протягом чотирьох 
місяців  від   дати   такого   повідомлення   не   менше   третини 
держав-учасниць   виступить   за   проведення  такої  конференції, 
Генеральний секретар скликає конференцію  під  егідою  Організації 
Об'єднаних  Націй.  Будь-яка  поправка,  схвалена  більшістю у дві 
третини  держав-учасниць,  які  присутні   й   беруть   участь   у 
голосуванні,  надсилається  Генеральним  секретарем до Генеральної 
Асамблеї Організації Об'єднаних Націй для  затвердження,  а  потім 
усім державам-учасницям для прийняття. 
     2. Поправка,  схвалена  й  затверджена відповідно до пункту 1 
цієї статті,  набирає чинності на тридцятий день  після  того,  як 
кількість  зданих  на  зберігання документів про прийняття досягне 
двох третин  кількості  держав-учасниць  на  дату  схвалення  цієї 
поправки.  У  подальшому  поправка  набирає чинності для будь-якої 
держави-учасниці на тридцятий день після здачі нею  на  зберігання 
свого  документа  про прийняття.  Поправка є обов'язковою лише для 
тих держав-учасниць, які її прийняли. 
     3. Якщо  Конференція   держав-учасниць   прийме   консенсусом 
відповідне рішення,  схвалена й затверджена відповідно до пункту 1 
цієї статті поправка, яка стосується виключно статей 34, 38, 39 та 
40,  набирає  чинності  для всіх держав-учасниць на тридцятий день 
після того,  як кількість  зданих  на  зберігання  документів  про 
прийняття  досягне  двох  третин кількості держав-учасниць на дату 
схвалення цієї поправки. 
                            Стаття 48 
                            Денонсація 

     Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію  за  допомогою 
письмового   повідомлення   Генеральному   секретарю   Організації 
Об'єднаних Націй. Денонсація набирає чинності через рік після дати 
отримання Генеральним секретарем такого повідомлення. 
                            Стаття 49 
                         Доступний формат 

     Повинно бути  забезпечено  наявність  тексту цієї Конвенції в 
доступних форматах. 
                            Стаття 50 
                        Автентичні тексти 

     Тексти цієї  Конвенції  англійською,  арабською,  іспанською, 
китайською, російською та французькою мовами є рівноавтентичними. 
     На посвідчення  чого  ті,  що  підписалися нижче,  повноважні 
представники,   належним   чином   на   те   вповноважені   своїми 
відповідними урядами, підписали цю Конвенцію. 
 
                            Конвенция 
                        о правах инвалидов 

                      (13 декабря 2006 года) 
 

                            Преамбула 

     Государства-участники настоящей Конвенции, 
     a) напоминая   о   провозглашенных   в   Уставе   Организации 
Объединенных Наций ( 995_010 ) принципах,  в которых достоинство и 
ценность,  присущие  всем  членам  человеческой семьи,  и равные и 
неотъемлемые права их признаются за основу свободы, справедливости 
и всеобщего мира, 
     b) признавая,     что    Организация    Объединенных    Наций 
провозгласила  и  закрепила  во  Всеобщей декларации прав человека 
( 995_015  ) и в Международных пактах о правах человека ( 995_042, 
995_043 ),  что каждый человек обладает всеми  предусмотренными  в 
них правами и свободами без какого бы то ни было различия, 
     c) подтверждая всеобщность,  неделимость, взаимозависимость и 
взаимосвязанность всех прав человека и основных  свобод,  а  также 
необходимость  гарантировать  инвалидам полное пользование ими без 
дискриминации, 
     d) ссылаясь   на   Международный   пакт   об   экономических, 
социальных и  культурных правах ( 995_042 ),  Международный пакт о 
гражданских и  политических  правах  (  995_043  ),  Международную 
конвенцию     о  ликвидации  всех    форм  расовой   дискриминации 
( 995_105 ),  Конвенцию о ликвидации  всех  форм  дискриминации  в 
отношении женщин  (  995_207  ),  Конвенцию  против пыток и других 
жестоких,  бесчеловечных или унижающих достоинство видов обращения 
и наказания ( 995_085 ),  Конвенцию о правах ребенка ( 995_021 ) и 
Международную конвенцию о защите прав всех трудящихся-мигрантов  и 
членов их семей ( 995_203 ), 
     e) признавая, что инвалидность - это эволюционирующее понятие 
и что инвалидность является  результатом  взаимодействия,  которое 
происходит    между   имеющими   нарушения   здоровья   людьми   и 
отношенческими и средовыми барьерами и которое мешает их полному и 
эффективному участию в жизни общества наравне с другими, 
     f) признавая   важность,   которую   принципы  и  руководящие 
ориентиры,  содержащиеся  во  Всемирной   программе   действий   в 
отношении инвалидов   (   995_427   )  и  в  Стандартных  правилах 
обеспечения равных возможностей для инвалидов ( 995_306 ), имеют с 
точки   зрения  влияния  на  поощрение,  формулирование  и  оценку 
стратегий,  планов,  программ  и  мероприятий   на   национальном, 
региональном  и  международном уровнях для дальнейшего обеспечения 
инвалидам равных возможностей, 
     g) подчеркивая важность актуализации проблем инвалидности как 
составной части соответствующих стратегий устойчивого развития, 
     h) признавая также, что дискриминация в отношении любого лица 
по  признаку инвалидности представляет собой ущемление достоинства 
и ценности, присущих человеческой личности, 
     i) признавая далее многообразие инвалидов, 
     j) признавая необходимость поощрять и защищать права человека 
всех   инвалидов,   в  том  числе  нуждающихся  в  более  активной 
поддержке, 
     k) будучи озабочены  тем,  что,  несмотря  на  эти  различные 
документы   и   начинания,   инвалиды  продолжают  сталкиваться  с 
барьерами  на  пути  их  участия  в  жизни  общества  в   качестве 
равноправных  членов  и  с  нарушениями  их  прав человека во всех 
частях мира, 
     l) признавая  важность  международного   сотрудничества   для 
улучшения  условий  жизни  инвалидов  в каждой стране,  особенно в 
развивающихся странах, 
     m) признавая ценный нынешний и потенциальный вклад  инвалидов 
в  общее  благосостояние  и многообразие их местных сообществ и то 
обстоятельство,  что содействие полному  осуществлению  инвалидами 
своих  прав  человека  и  основных  свобод,  а  также полноценному 
участию инвалидов позволит укрепить у них ощущение причастности  и 
добиться   значительных   успехов  в  человеческом,  социальном  и 
экономическом развитии общества и искоренении нищеты, 
     n) признавая,   что   для   инвалидов   важна    их    личная 
самостоятельность  и  независимость,  включая  свободу делать свой 
собственный выбор, 
     o) считая,  что инвалиды должны  иметь  возможность  активной 
вовлеченности в процессы принятия решений относительно стратегий и 
программ, в том числе тех, которые их прямо касаются, 
     p) будучи   озабочены   трудными   условиями,   с    которыми 
сталкиваются    инвалиды,    подвергающиеся    множественным   или 
обостренным формам дискриминации по  признаку  расы,  цвета  кожи, 
пола,    языка,    религии,   политических   и   иных   убеждений, 
национального,   этнического,   аборигенного    или    социального 
происхождения,  имущественного положения,  рождения,  возраста или 
иного обстоятельства, 
     q) признавая,  что женщины-инвалиды  и  девочки-инвалиды  как 
дома,  так  и вне его нередко подвергаются большему риску насилия, 
травмирования     или     надругательства,     небрежного      или 
пренебрежительного отношения, плохого обращения или эксплуатации, 
     r) признавая,   что  дети-инвалиды  должны  в  полном  объеме 
пользоваться всеми правами человека и основными свободами  наравне 
с  другими  детьми,  и  напоминая  в этой связи об обязательствах, 
взятых  на  себя  государствами-участниками  Конвенции  о   правах 
ребенка ( 995_021 ), 
     s) подчеркивая необходимость учета гендерного аспекта во всех 
усилиях  по  содействию  полному  осуществлению  инвалидами   прав 
человека и основных свобод, 
     t) подчеркивая  тот  факт,  что большинство инвалидов живет в 
условиях нищеты,  и признавая в этой  связи  острую  необходимость 
заниматься   проблемой   отрицательного   воздействия   нищеты  на 
инвалидов, 
     u) принимая во внимание,  что обстановка мира и безопасности, 
основанная  на  полном  уважении  целей и принципов,  изложенных в 
Уставе Организации Объединенных Наций ( 995_010 ), и на соблюдении 
применимых договоров в области прав человека, является непременным 
условием  для  полной  защиты  инвалидов,  в  частности  во  время 
вооруженных конфликтов и иностранной оккупации, 
     v) признавая, что важна доступность физического, социального, 
экономического  и   культурного   окружения,   здравоохранения   и 
образования,  а также информации и связи,  поскольку она позволяет 
инвалидам в полной мере  пользоваться  всеми  правами  человека  и 
основными свободами, 
     w) принимая во внимание,  что каждый отдельный человек,  имея 
обязанности в отношении других людей и того коллектива, к которому 
он  принадлежит,  должен  добиваться  поощрения и соблюдения прав, 
признаваемых в  Международном  билле  о правах человека ( 995_015, 
995_042, 995_043 ), 
     x) будучи убеждены в том,  что семья является естественной  и 
основной  ячейкой  общества  и  имеет  право  на защиту со стороны 
общества и государства и что инвалиды  и  члены  их  семей  должны 
получать  необходимую защиту и помощь,  позволяющие семьям вносить 
вклад в дело полного и равного пользования правами инвалидов, 
     y) будучи  убеждены  в  том,  что  всеобъемлющая   и   единая 
Международная  конвенция  о  поощрении и защите прав и достоинства 
инвалидов   явится   важным   вкладом   в   преодоление    глубоко 
неблагоприятного социального положения инвалидов и в расширение их 
участия в гражданской,  политической,  экономической, социальной и 
культурной жизни при равных возможностях - как в развитых, так и в 
развивающихся странах, 
     согласились о нижеследующем: 
                             Статья 1 
                               Цель 

     Цель настоящей Конвенции заключается в  поощрении,  защите  и 
обеспечении  полного и равного осуществления всеми инвалидами всех 
прав человека и основных свобод,  а  также  в  поощрении  уважения 
присущего им достоинства. 
     К инвалидам   относятся   лица   с  устойчивыми  физическими, 
психическими,  интеллектуальными   или   сенсорными   нарушениями, 
которые  при взаимодействии с различными барьерами могут мешать их 
полному и эффективному участию в жизни общества наравне с другими. 
                             Статья 2 
                           Определения 

     Для целей настоящей Конвенции: 
     "общение" включает  использование  языков,  текстов,   азбуки 
Брайля,    тактильного   общения,   крупного   шрифта,   доступных 
мультимедийных   средств,   равно   как    печатных    материалов, 
аудиосредств,  обычного  языка,  чтецов,  а  также  усиливающих  и 
альтернативных  методов,  способов  и  форматов  общения,  включая 
доступную информационно-коммуникационную технологию; 
     "язык" включает  речевые  и  жестовые  языки  и  другие формы 
неречевых языков; 
     "дискриминация по  признаку  инвалидности"   означает   любое 
различие,  исключение  или  ограничение  по  причине инвалидности, 
целью или результатом которого  является  умаление  или  отрицание 
признания,  реализации  или  осуществления  наравне с другими всех 
прав человека и основных  свобод  в  политической,  экономической, 
социальной,  культурной,  гражданской или любой иной области.  Она 
включает все формы дискриминации,  в том числе  отказ  в  разумном 
приспособлении; 
     "разумное приспособление" означает внесение,  когда это нужно 
в  конкретном  случае,  необходимых  и  подходящих  модификаций  и 
коррективов,   не  становящихся  несоразмерным  или  неоправданным 
бременем,  в  целях  обеспечения  реализации   или   осуществления 
инвалидами наравне с другими всех прав человека и основных свобод; 
     "универсальный дизайн" означает дизайн предметов, обстановок, 
программ и услуг,  призванный сделать их в  максимально  возможной 
степени  пригодными к пользованию для всех людей без необходимости 
адаптации или  специального  дизайна.  "Универсальный  дизайн"  не 
исключает  ассистивные  устройства для конкретных групп инвалидов, 
где это необходимо. 
                             Статья 3 
                          Общие принципы 

     Принципами настоящей Конвенции являются: 
     a) уважение  присущего  человеку  достоинства,   его   личной 
самостоятельности,  включая свободу делать свой собственный выбор, 
и независимости; 
     b) недискриминация; 
     c) полное и эффективное вовлечение и включение в общество; 
     d) уважение особенностей инвалидов и их принятие  в  качестве 
компонента людского многообразия и части человечества; 
     e) равенство возможностей; 
     f) доступность; 
     g) равенство мужчин и женщин; 
     h) уважение   развивающихся  способностей  детей-инвалидов  и 
уважение права детей-инвалидов сохранять свою индивидуальность. 
                             Статья 4 
                       Общие обязательства 

     1. Государства-участники обязуются  обеспечивать  и  поощрять 
полную  реализацию  всех  прав  человека  и  основных свобод всеми 
инвалидами без какой бы  то  ни  было  дискриминации  по  признаку 
инвалидности. С этой целью государства-участники обязуются: 
     a) принимать все надлежащие законодательные, административные 
и иные меры  для  осуществления  прав,  признаваемых  в  настоящей 
Конвенции; 
     b) принимать    все    надлежащие    меры,    в   том   числе 
законодательные,  для изменения или отмены  существующих  законов, 
постановлений,  обычаев и устоев,  которые являются по отношению к 
инвалидам дискриминационными; 
     c) учитывать  во  всех  стратегиях  и  программах  защиту   и 
поощрение прав человека инвалидов; 
     d) воздерживаться  от любых действий или методов,  которые не 
согласуются  с  настоящей  Конвенцией,   и   обеспечивать,   чтобы 
государственные  органы  и учреждения действовали в соответствии с 
настоящей Конвенцией; 
     e) принимать все надлежащие меры для устранения дискриминации 
по  признаку инвалидности со стороны любого лица,  организации или 
частного предприятия; 
     f) проводить или поощрять исследовательскую и конструкторскую 
разработку товаров,  услуг, оборудования и объектов универсального 
дизайна  (определяемого  в  статье  2  настоящей  Конвенции),  чья 
подгонка  под  конкретные  нужды  инвалида  требовала бы как можно 
меньшей адаптации и минимальных затрат,  способствовать их наличию 
и  использованию,  а  также продвигать идею универсального дизайна 
при выработке стандартов и руководящих ориентиров; 
     g) проводить или поощрять исследовательскую и конструкторскую 
разработку,  а  также способствовать наличию и использованию новых 
технологий,  включая   информационно-коммуникационные  технологии, 
средств,   облегчающих   мобильность,   устройств   и  ассистивных 
технологий,  подходящих для инвалидов, с уделением первоочередного 
внимания недорогим технологиям; 
     h) предоставлять  инвалидам доступную информацию о средствах, 
облегчающих мобильность,  устройствах и ассистивных технологиях, в 
том  числе  новых  технологиях,  а  также  других  формах  помощи, 
вспомогательных услугах и объектах; 
     i) поощрять преподавание специалистам и персоналу, работающим 
с  инвалидами,  признаваемых  в  настоящей  Конвенции прав,  чтобы 
совершенствовать  предоставление  гарантированных  этими   правами 
помощи и услуг. 
     2. Что касается экономических,  социальных и культурных прав, 
то каждое  государство-участник обязуется  принимать,  максимально 
задействуя  имеющиеся  у него ресурсы,  а в случае необходимости - 
прибегая к  международному  сотрудничеству,  меры  к  постепенному 
достижению   полной  реализации  этих  прав  без  ущерба  для  тех 
сформулированных  в  настоящей  Конвенции  обязательств,   которые 
являются    непосредственно    применимыми    в   соответствии   с 
международным правом. 
     3. При разработке и применении законодательства и  стратегий, 
направленных  на  осуществление  настоящей  Конвенции,  и в рамках 
других  процессов  принятия  решений   по   вопросам,   касающимся 
инвалидов,    государства-участники    тесно   консультируются   с 
инвалидами, включая детей-инвалидов, и активно привлекают их через 
представляющие их организации. 
     4. Ничто  в  настоящей  Конвенции  не  затрагивает каких-либо 
положений,  которые в большей степени способствуют реализации прав 
инвалидов  и могут содержаться в законах государства-участника или 
нормах международного права,  действующих в этом  государстве.  Не 
допускается  никакое  ограничение или умаление каких бы то ни было 
прав человека и основных свобод,  признаваемых или существующих  в 
каком-либо   государстве-участнике   настоящей  Конвенции  в  силу 
закона,  конвенций,  правил или обычаев,  под тем предлогом, что в 
настоящей  Конвенции не признаются такие права или свободы или что 
в ней они признаются в меньшем объеме. 
     5. Положения  настоящей  Конвенции  распространяются  на  все 
части  федеративных государств без каких бы то ни было ограничений 
или изъятий. 
                             Статья 5 
                   Равенство и недискриминация 

     1. Государства-участники признают,  что все лица равны  перед 
законом  и  по нему и имеют право на равную защиту закона и равное 
пользование им без всякой дискриминации. 
     2. Государства-участники  запрещают  любую  дискриминацию  по 
признаку инвалидности и гарантируют инвалидам равную и эффективную 
правовую защиту от дискриминации на любой почве. 
     3. Для  поощрения  равенства   и   устранения   дискриминации 
государства-участники   предпринимают   все   надлежащие   шаги  к 
обеспечению разумного приспособления. 
     4. Конкретные меры,  необходимые для ускорения или достижения 
фактического  равенства инвалидов,  не считаются дискриминацией по 
смыслу настоящей Конвенции. 
                             Статья 6 
                         Женщины-инвалиды 

     1. Государства-участники  признают,  что  женщины-инвалиды  и 
девочки-инвалиды  подвергаются  множественной  дискриминации,  и в 
этой связи  принимают  меры  для  обеспечения  полного  и  равного 
осуществления ими всех прав человека и основных свобод. 
     2. Государства-участники  принимают  все  надлежащие меры для 
обеспечения  всестороннего   развития,   улучшения   положения   и 
расширения  прав  и  возможностей  женщин,  чтобы гарантировать им 
осуществление  и  реализацию  прав  человека  и  основных  свобод, 
закрепленных в настоящей Конвенции. 
                             Статья 7 
                          Дети-инвалиды 

     1. Государства-участники  принимают  все необходимые меры для 
обеспечения  полного  осуществления  детьми-инвалидами  всех  прав 
человека и основных свобод наравне с другими детьми. 
     2. Во    всех    действиях    в   отношении   детей-инвалидов 
первоочередное внимание уделяется высшим интересам ребенка. 
     3. Государства-участники  обеспечивают,  чтобы  дети-инвалиды 
имели  право  свободно  выражать по всем затрагивающим их вопросам 
свои взгляды,  которые получают должную весомость, соответствующую 
их  возрасту  и  зрелости,  наравне  с  другими  детьми и получать 
помощь,  соответствующую инвалидности  и  возрасту,  в  реализации 
этого права. 
                             Статья 8 
               Просветительно-воспитательная работа 

     1. Государства-участники          обязуются         принимать 
безотлагательные, эффективные и надлежащие меры к тому, чтобы: 
     a) повышать просвещенность всего общества,  в  том  числе  на 
уровне семьи,  в вопросах инвалидности и укреплять уважение прав и 
достоинства инвалидов; 
     b) вести борьбу со стереотипами,  предрассудками  и  вредными 
обычаями  в  отношении  инвалидов,  в  том  числе на почве половой 
принадлежности и возраста, во всех сферах жизни; 
     c) пропагандировать потенциал и вклад инвалидов. 
     2. Принимаемые с этой целью меры включают: 
     a) развертывание        и         ведение         эффективных 
общественно-просветительных кампаний, призванных: 
        i) воспитывать восприимчивость к правам инвалидов; 
        ii) поощрять позитивные представления об инвалидах и более 
глубокое понимание их обществом; 
        iii) содействовать   признанию   навыков,   достоинств   и 
способностей  инвалидов,  а  также их вклада на рабочем месте и на 
рынке труда; 
     b) воспитание на всех  уровнях  системы  образования,  в  том 
числе  у  всех  детей  начиная  с раннего возраста,  уважительного 
отношения к правам инвалидов; 
     c) побуждение  всех  органов  массовой  информации  к  такому 
изображению  инвалидов,  которое  согласуется  с  целью  настоящей 
Конвенции; 
     d) продвижение    воспитательно-ознакомительных     программ, 
посвященных инвалидам и их правам. 
                             Статья 9 
                           Доступность 

     1. Чтобы  наделить  инвалидов  возможностью вести независимый 
образ жизни и всесторонне  участвовать  во  всех  аспектах  жизни, 
государства-участники  принимают  надлежащие  меры для обеспечения 
инвалидам доступа наравне с другими  к  физическому  окружению,  к 
транспорту,      к      информации      и      связи,      включая 
информационно-коммуникационные технологии и  системы,  а  также  к 
другим  объектам  и  услугам,  открытым  или  предоставляемым  для 
населения,  как в городских,  так и в сельских районах.  Эти меры, 
которые  включают  выявление  и устранение препятствий и барьеров, 
мешающих доступности, должны распространяться, в частности: 
     a) на здания, дороги, транспорт и другие внутренние и внешние 
объекты,  включая  школы,  жилые  дома,  медицинские  учреждения и 
рабочие места; 
     b) на  информационные,  коммуникационные  и  другие   службы, 
включая электронные службы и экстренные службы. 
     2. Государства-участники  принимают  также  надлежащие меры к 
тому, чтобы: 
     a) разрабатывать   минимальные   стандарты   и    руководящие 
ориентиры,   предусматривающие   доступность   объектов  и  услуг, 
открытых или предоставляемых для населения,  вводить их в действие 
и следить за их соблюдением; 
     b) обеспечивать,    чтобы    частные   предприятия,   которые 
предлагают объекты и  услуги,  открытые  или  предоставляемые  для 
населения, учитывали все аспекты доступности для инвалидов; 
     c) организовывать  для  всех вовлеченных сторон инструктаж по 
проблемам доступности, с которыми сталкиваются инвалиды; 
     d) оснащать здания и другие объекты,  открытые для населения, 
знаками,  выполненными азбукой Брайля и в легкочитаемой и понятной 
форме; 
     e) предоставлять   различные   виды   услуг   помощников    и 
посредников,  в  том числе проводников,  чтецов и профессиональных 
сурдопереводчиков,  для облегчения  доступности  зданий  и  других 
объектов, открытых для населения; 
     f) развивать   другие  надлежащие  формы  оказания  инвалидам 
помощи и поддержки, обеспечивающие им доступ к информации; 
     g) поощрять       доступ       инвалидов       к        новым 
информационно-коммуникационным  технологиям  и  системам,  включая 
Интернет; 
     h) поощрять  проектирование,   разработку,   производство   и 
распространение                изначально                доступных 
информационно-коммуникационных  технологий  и  систем,  так  чтобы 
доступность  этих  технологий и систем достигалась при минимальных 
затратах. 
                            Статья 10 
                          Право на жизнь 

     Государства-участники вновь подтверждают  неотъемлемое  право 
каждого  человека  на  жизнь  и принимают все необходимые меры для 
обеспечения его эффективного осуществления  инвалидами  наравне  с 
другими. 
                            Статья 11 
       Ситуации риска и чрезвычайные гуманитарные ситуации 

     Государства-участники принимают   в  соответствии  со  своими 
обязательствами по  международному  праву,  включая  международное 
гуманитарное  право  и  международное  право  прав  человека,  все 
необходимые меры для обеспечения защиты и безопасности инвалидов в 
ситуациях   риска,  включая  вооруженные  конфликты,  чрезвычайные 
гуманитарные ситуации и стихийные бедствия. 
                            Статья 12 
                     Равенство перед законом 

     1. Государства-участники подтверждают,  что  каждый  инвалид, 
где бы он ни находился, имеет право на равную правовую защиту. 
     2. Государства-участники   признают,  что  инвалиды  обладают 
правоспособностью наравне с другими во всех аспектах жизни. 
     3. Государства-участники  принимают   надлежащие   меры   для 
предоставления  инвалидам  доступа  к поддержке,  которая им может 
потребоваться при реализации своей правоспособности. 
     4. Государства-участники  обеспечивают,   чтобы   все   меры, 
связанные    с   реализацией   правоспособности,   предусматривали 
надлежащие и эффективные гарантии предотвращения злоупотреблений в 
соответствии с международным правом прав человека.  Такие гарантии 
должны  обеспечивать,  чтобы   меры,   связанные   с   реализацией 
правоспособности,   ориентировались   на  уважение  прав,  воли  и 
предпочтений  лица,  были  свободны  от  конфликта   интересов   и 
неуместного влияния,  были соразмерны обстоятельствам этого лица и 
подстроены под них, применялись в течение как можно меньшего срока 
и    регулярно    проверялись    компетентным,    независимым    и 
беспристрастным органом  или  судебной  инстанцией.  Эти  гарантии 
должны   быть   соразмерны  той  степени,  в  которой  такие  меры 
затрагивают права и интересы данного лица. 
     5. С учетом положений настоящей статьи  государства-участники 
принимают все надлежащие и эффективные меры для обеспечения равных 
прав инвалидов на  владение  имуществом  и  его  наследование,  на 
управление  собственными  финансовыми  делами,  а  также на равный 
доступ к банковским ссудам,  ипотечным кредитам  и  другим  формам 
финансового   кредитования   и  обеспечивают,  чтобы  инвалиды  не 
лишались произвольно своего имущества. 
                            Статья 13 
                       Доступ к правосудию 


1. Государства-участники  обеспечивают  инвалидам  наравне  с 
другими   эффективный   доступ   к   правосудию,   в   том   числе 
предусматривая   процессуальные   и    соответствующие    возрасту 
коррективы,  облегчающие  выполнение  теми  своей эффективной роли 
прямых и косвенных участников,  в том числе  свидетелей,  во  всех 
стадиях  юридического  процесса,  включая  стадию  расследования и 
другие стадии предварительного производства. 
     2. Чтобы  содействовать  обеспечению  инвалидам  эффективного 
доступа    к    правосудию,   государства-участники   способствуют 
надлежащему  обучению  лиц,   работающих   в   сфере   отправления 
правосудия, в том числе в полиции и пенитенциарной системе. 
                            Статья 14 
               Свобода и личная неприкосновенность 

     1. Государства-участники обеспечивают, чтобы инвалиды наравне 
с другими: 
     a) пользовались    правом     на     свободу     и     личную 
неприкосновенность; 
     b) не  лишались  свободы  незаконно  или  произвольно и чтобы 
любое  лишение   свободы   соответствовало   закону,   а   наличие 
инвалидности  ни  в  коем  случае  не  становилось  основанием для 
лишения свободы. 
     2. Государства-участники обеспечивают,  чтобы в  том  случае, 
если  на основании какой-либо процедуры инвалиды лишаются свободы, 
им  наравне  с  другими  полагались  гарантии,   согласующиеся   с 
международным  правом  прав  человека,  и  чтобы  обращение с ними 
соответствовало целям и  принципам  настоящей  Конвенции,  включая 
обеспечение разумного приспособления. 
                            Статья 15 
     Свобода от пыток и жестоких, бесчеловечных или унижающих 
             достоинство видов обращения и наказания 

     1. Никто  не  должен  подвергаться   пыткам   или   жестоким, 
бесчеловечным   или   унижающим   его  достоинство  обращению  или 
наказанию.  В частности, ни одно лицо не должно без его свободного 
согласия подвергаться медицинским или научным опытам. 
     2. Государства-участники     принимают     все    эффективные 
законодательные,  административные, судебные или иные меры к тому, 
чтобы  инвалиды  наравне  с  другими  не  подвергались  пыткам или 
жестоким,  бесчеловечным или унижающим достоинство видам обращения 
и наказания. 
                            Статья 16 
        Свобода от эксплуатации, насилия и надругательства 

     1. Государства-участники     принимают     все     надлежащие 
законодательные,  административные,  социальные, просветительные и 
иные  меры  для  защиты инвалидов как дома,  так и вне его от всех 
форм эксплуатации,  насилия и надругательства,  в том числе от тех 
их аспектов, которые имеют гендерную подоплеку. 
     2. Государства-участники  принимают также все надлежащие меры 
для   предотвращения   всех   форм   эксплуатации,    насилия    и 
надругательства,   обеспечивая,   в  частности,  подходящие  формы 
оказания  учитывающей   возрастно-половую   специфику   помощи   и 
поддержки  инвалидам,  их  семьям и лицам,  осуществляющим уход за 
инвалидами, в том числе путем ознакомления и просвещения в вопросе 
о   том,   как   избегать   проявлений   эксплуатации,  насилия  и 
надругательства,    определять    их    и    сообщать    о    них. 
Государства-участники обеспечивают, чтобы услуги по предоставлению 
защиты оказывались с учетом возрастно-половой специфики и  фактора 
инвалидности. 
     3. Стремясь  предотвращать проявление всех форм эксплуатации, 
насилия  и  надругательства,  государства-участники  обеспечивают, 
чтобы все учреждения и программы, предназначенные для обслуживания 
инвалидов,  находились  под  эффективным  наблюдением  со  стороны 
независимых органов. 
     4. Государства-участники  принимают  все  надлежащие меры для 
содействия   физическому,    когнитивному    и    психологическому 
восстановлению,  реабилитации и социальной реинтеграции инвалидов, 
ставших   жертвами   любой   формы   эксплуатации,   насилия   или 
надругательства,   в   том   числе   путем   оказания   услуг   по 
предоставлению  защиты.  Такие   восстановление   и   реинтеграция 
происходят   в  обстановке,  способствующей  укреплению  здоровья, 
благополучия,  самоуважения,   достоинства   и   самостоятельности 
соответствующего   лица,   и   осуществляются   с   учетом   нужд, 
обусловленных возрастно-половой спецификой. 
     5. Государства-участники        принимают         эффективные 
законодательство  и  стратегии,  в  том  числе  ориентированные на 
женщин и детей,  для обеспечения того,  чтобы случаи эксплуатации, 
насилия   и  надругательства  в  отношении  инвалидов  выявлялись, 
расследовались и в надлежащих случаях преследовались. 
                            Статья 17 
                    Защита личной целостности 

     Каждый инвалид имеет  право  на  уважение  его  физической  и 
психической целостности наравне с другими. 
                            Статья 18 
                Свобода передвижения и гражданство 

     1. Государства-участники  признают права инвалидов на свободу 
передвижения,  на свободу выбора местожительства и на  гражданство 
наравне  с  другими,  в  том  числе путем обеспечения того,  чтобы 
инвалиды: 
     a) имели  право  приобретать  и  изменять  гражданство  и  не 
лишались   своего   гражданства   произвольно   или   по   причине 
инвалидности; 
     b) не лишались, по причине инвалидности, возможности получать 
документы,  подтверждающие их гражданство, или иные удостоверяющие 
их личность документы,  обладать такими документами и пользоваться 
ими   либо   использовать   соответствующие   процедуры,  например 
иммиграционные,  которые  могут  быть  необходимы  для  облегчения 
осуществления права на свободу передвижения; 
     c) имели  право свободно покидать любую страну,  включая свою 
собственную; 
     d) не лишались произвольно или по причине инвалидности  права 
на въезд в свою собственную страну. 
     2. Дети-инвалиды  регистрируются  сразу же после рождения и с 
момента рождения имеют право на имя и на приобретение гражданства, 
а также, в наиболее возможной степени, право знать своих родителей 
и право на их заботу. 
                            Статья 19 
           Самостоятельный образ жизни и вовлеченность 
                       в местное сообщество 

     Государства-участники настоящей   Конвенции  признают  равное 
право всех инвалидов жить в обычных местах проживания,  при равных 
с  другими  людьми  вариантах  выбора,  и  принимают эффективные и 
надлежащие меры для того,  чтобы содействовать  полной  реализации 
инвалидами  этого  права  и  их  полному  включению и вовлечению в 
местное сообщество, в том числе обеспечивая, чтобы: 
     a) инвалиды имели  возможность  выбирать  наравне  с  другими 
людьми  свое  место жительства и то,  где и с кем проживать,  и не 
были обязаны проживать в каких-то определенных жилищных условиях; 
     b) инвалиды имели доступ к разного рода оказываемым на  дому, 
по  месту  жительства  и  иным  вспомогательным  услугам  на  базе 
местного сообщества,  включая персональную помощь, необходимую для 
поддержки  жизни в местном сообществе и включения в него,  а также 
для недопущения изоляции или сегрегации от местного сообщества; 
     c) услуги    и     объекты     коллективного     пользования, 
предназначенные  для  населения  в  целом,  были  в равной степени 
доступны для инвалидов и отвечали их нуждам. 
                            Статья 20 
                    Индивидуальная мобильность 

     Государства-участники принимают    эффективные    меры    для 
обеспечения  индивидуальной  мобильности  инвалидов  с максимально 
возможной степенью их самостоятельности, в том числе путем: 
     a) содействия индивидуальной мобильности инвалидов избираемым 
ими способом, в выбираемое ими время и по доступной цене; 
     b) облегчения  доступа  инвалидов  к  качественным средствам, 
облегчающим мобильность,  устройствам,  ассистивным технологиям  и 
услугам   помощников  и  посредников,  в  том  числе  за  счет  их 
предоставления по доступной цене; 
     c) обучения инвалидов и работающих с ними кадров специалистов 
навыкам мобильности; 
     d) побуждения  предприятий,  которые занимаются производством 
средств,  облегчающих   мобильность,   устройств   и   ассистивных 
технологий, к учету всех аспектов мобильности инвалидов. 
                            Статья 21 
    Свобода выражения мнения и убеждений и доступ к информации 

     Государства-участники принимают   все   надлежащие  меры  для 
обеспечения того,  чтобы инвалиды  могли  пользоваться  правом  на 
свободу  выражения  мнения  и  убеждений,  включая свободу искать, 
получать и распространять информацию и  идеи  наравне  с  другими, 
пользуясь по своему выбору всеми формами общения,  определяемыми в 
статье 2 настоящей Конвенции, включая: 
     a) снабжение  инвалидов  информацией,   предназначенной   для 
широкой   публики,   в   доступных  форматах  и  с  использованием 
технологий,  учитывающих разные формы инвалидности, своевременно и 
без дополнительной платы; 
     b) принятие   и   содействие   использованию   в  официальных 
сношениях:  жестовых  языков,   азбуки   Брайля,   усиливающих   и 
альтернативных  способов общения и всех других доступных способов, 
методов и форматов общения по выбору инвалидов; 
     c) активное  побуждение  частных   предприятий,   оказывающих 
услуги   широкой   публике,   в   том   числе  через  Интернет,  к 
предоставлению информации и услуг  в  доступных  и  пригодных  для 
инвалидов форматах; 
     d) побуждение   средств  массовой  информации,  в  том  числе 
предоставляющих информацию через  Интернет,  к  превращению  своих 
услуг в доступные для инвалидов; 
     e) признание и поощрение использования жестовых языков. 
                            Статья 22 
                 Неприкосновенность частной жизни 

     1. Независимо  от  места  жительства  или жилищных условий ни 
один инвалид не должен подвергаться произвольному или  незаконному 
посягательству  на  неприкосновенность  его частной жизни,  семьи, 
жилища или переписки и иных видов общения либо незаконным нападкам 
на его честь и репутацию. Инвалиды имеют право на защиту закона от 
таких посягательств или нападок. 
     2. Государства-участники охраняют конфиденциальность сведений 
о личности,  состоянии здоровья и реабилитации инвалидов наравне с 
другими. 
                            Статья 23 
                      Уважение дома и семьи 

     1. Государства-участники принимают эффективные  и  надлежащие 
меры  для  устранения  дискриминации в отношении инвалидов во всех 
вопросах, касающихся брака, семьи, отцовства, материнства и личных 
отношений, наравне с другими, стремясь при этом обеспечить, чтобы: 
     a) признавалось  право  всех  инвалидов,  достигших  брачного 
возраста, вступать в брак и создавать семью на основе свободного и 
полного согласия брачующихся; 
     b) признавались  права инвалидов на свободное и ответственное 
принятие решений о числе детей и интервалах между их  рождением  и 
на  доступ к соответствующей возрасту информации и к просвещению в 
вопросах репродуктивного поведения и планирования семьи,  а  также 
предоставлялись средства, позволяющие им осуществлять эти права; 
     c) инвалиды,  включая детей, наравне с другими сохраняли свою 
фертильность. 
     2. Государства-участники  обеспечивают  права  и  обязанности 
инвалидов   в   отношении   опекунства,   попечительства,   опеки, 
усыновления детей или аналогичных институтов, когда данные понятия 
присутствуют  в  национальном  законодательстве;  во  всех случаях 
первостепенное   значение   имеют   высшие    интересы    ребенка. 
Государства-участники  оказывают  инвалидам  надлежащую  помощь  в 
выполнении ими своих обязанностей по воспитанию детей. 
     3. Государства-участники  обеспечивают,  чтобы  дети-инвалиды 
имели равные права в отношении семейной жизни. Для реализации этих 
прав  и  недопущения  сокрытия  детей-инвалидов,  их   оставления, 
уклонения  от  ухода за ними и их сегрегации государства-участники 
обязуются с самого начала  снабжать  детей-инвалидов  и  их  семьи 
всесторонней информацией, услугами и поддержкой. 
     4. Государства-участники   обеспечивают,   чтобы  ребенок  не 
разлучался со своими родителями против  их  воли,  за  исключением 
случаев,   когда   поднадзорные   суду   компетентные   органы   в 
соответствии с применимыми законами и процедурами определяют,  что 
такое  разлучение  необходимо  в высших интересах ребенка.  Ни при 
каких обстоятельствах ребенок не может быть разлучен с  родителями 
по причине инвалидности либо самого ребенка, либо одного или обоих 
родителей. 
     5. Государства-участники обязуются в случае,  когда ближайшие 
родственники не в состоянии обеспечить уход за ребенком-инвалидом, 
прилагать все усилия к  тому,  чтобы  организовать  альтернативный 
уход  за  счет  привлечения  более  дальних  родственников,  а при 
отсутствии такой возможности - за счет создания  семейных  условий 
для проживания ребенка в местном сообществе. 
                            Статья 24 
                           Образование 

     1. Государства-участники    признают   право   инвалидов   на 
образование. В целях реализации этого права без дискриминации и на 
основе  равенства  возможностей государства-участники обеспечивают 
инклюзивное образование на всех уровнях и обучение в течение  всей 
жизни, стремясь при этом: 
     a) к  полному  развитию  человеческого  потенциала,  а  также 
чувства достоинства и самоуважения  и  к  усилению  уважения  прав 
человека, основных свобод и человеческого многообразия; 
     b) к  развитию личности,  талантов и творчества инвалидов,  а 
также их умственных  и  физических  способностей  в  самом  полном 
объеме; 
     c) к  наделению инвалидов возможностью эффективно участвовать 
в жизни свободного общества. 
     2. При   реализации   этого    права    государства-участники 
обеспечивают, чтобы: 
     a) инвалиды не исключались по причине инвалидности из системы 
общего образования,  а дети-инвалиды - из  системы  бесплатного  и 
обязательного начального образования или среднего образования; 
     b) инвалиды  имели  наравне  с другими доступ к инклюзивному, 
качественному и  бесплатному  начальному  образованию  и  среднему 
образованию в местах своего проживания; 
     c) обеспечивалось    разумное   приспособление,   учитывающее 
индивидуальные потребности; 
     d) инвалиды  получали  внутри  системы   общего   образования 
требуемую поддержку для облегчения их эффективного обучения; 
     e) в обстановке, максимально способствующей освоению знаний и 
социальному  развитию,  сообразно  с  целью  полной   охваченности 
принимались  эффективные меры по организации индивидуализированной 
поддержки. 
     3. Государства-участники  наделяют   инвалидов   возможностью 
осваивать жизненные и социализационные навыки,  чтобы облегчить их 
полное и равное участие в процессе образования и в качестве членов 
местного   сообщества.   Государства-участники  принимают  в  этом 
направлении надлежащие меры, в том числе: 
     a) содействуют   освоению   азбуки   Брайля,   альтернативных 
шрифтов, усиливающих и альтернативных методов, способов и форматов 
общения,  а также навыков ориентации и мобильности и  способствуют 
поддержке со стороны сверстников и наставничеству; 
     b) содействуют  освоению жестового языка и поощрению языковой 
самобытности глухих; 
     c) обеспечивают,  чтобы  обучение  лиц,  в  частности  детей, 
которые являются слепыми, глухими или слепоглухими, осуществлялось 
с помощью наиболее подходящих для  индивида  языков  и  методов  и 
способов  общения  и  в  обстановке,  которая максимальным образом 
способствует освоению знаний и социальному развитию. 
     4. Чтобы содействовать обеспечению  реализации  этого  права, 
государства-участники принимают надлежащие меры для привлечения на 
работу   учителей,  в  том  числе   учителей-инвалидов,  владеющих 
жестовым языком и/или азбукой Брайля, и для обучения  специалистов 
и персонала, работающих на всех уровнях системы образования. Такое 
обучение   охватывает   просвещение   в  вопросах  инвалидности  и 
использование подходящих  усиливающих  и  альтернативных  методов, 
способов  и  форматов  общения,  учебных  методик и материалов для 
оказания поддержки инвалидам. 
     5. Государства-участники обеспечивают,  чтобы инвалиды  могли 
иметь  доступ  к  общему  высшему  образованию,  профессиональному 
обучению, образованию для взрослых и обучению в течение всей жизни 
без   дискриминации   и   наравне   с   другими.   С   этой  целью 
государства-участники   обеспечивают,    чтобы    для    инвалидов 
обеспечивалось разумное приспособление. 
                            Статья 25 
                             Здоровье 

     Государства-участники признают,  что  инвалиды имеют право на 
наивысший  достижимый  уровень  здоровья  без   дискриминации   по 
признаку   инвалидности.   Государства-участники   принимают   все 
надлежащие меры для обеспечения  доступа  инвалидов  к  услугам  в 
сфере  здравоохранения,  учитывающим  гендерную  специфику,  в том 
числе  к  реабилитации  по  состоянию   здоровья.   В   частности, 
государства-участники: 
     a) обеспечивают  инвалидам  тот же набор,  качество и уровень 
бесплатных или недорогих услуг и программ по охране здоровья,  что 
и   другим   лицам,   в   том   числе  в  области  сексуального  и 
репродуктивного  здоровья  и  по  линии   предлагаемых   населению 
государственных программ здравоохранения; 
     b) предоставляют  те услуги в сфере здравоохранения,  которые 
необходимы инвалидам непосредственно по причине  их  инвалидности, 
включая  раннюю диагностику,  а в подходящих случаях - коррекцию и 
услуги,  призванные свести к минимуму и  предотвратить  дальнейшее 
возникновение инвалидности, в том числе среди детей и пожилых; 
     c) организуют  эти  услуги  в сфере здравоохранения как можно 
ближе к местам непосредственного  проживания  этих  людей,  в  том 
числе в сельских районах; 
     d) требуют,  чтобы  специалисты здравоохранения предоставляли 
инвалидам услуги того же качества, что и другим лицам, в том числе 
на  основе  свободного  и  информированного  согласия посредством, 
среди  прочего,  повышения  осведомленности  о  правах   человека, 
достоинстве, самостоятельности и нуждах инвалидов за счет обучения 
и принятия этических стандартов для  государственного  и  частного 
здравоохранения; 
     e) запрещают   дискриминацию   в   отношении   инвалидов  при 
предоставлении медицинского страхования и страхования жизни,  если 
последнее  разрешено национальным правом,  и предусматривают,  что 
оно предоставляется на справедливой и разумной основе; 
     f) не допускают дискриминационного отказа  в  здравоохранении 
или  услугах  в  этой области либо получении пищи или жидкостей по 
причине инвалидности. 
                            Статья 26 
                    Абилитация и реабилитация 

     1. Государства-участники принимают, в том числе при поддержке 
со стороны других инвалидов, эффективные и надлежащие меры к тому, 
чтобы наделить инвалидов возможностью для достижения и  сохранения 
максимальной   независимости,   полных   физических,   умственных, 
социальных и профессиональных способностей и полного  включения  и 
вовлечения    во    все    аспекты    жизни.    С    этой    целью 
государства-участники   организуют,    укрепляют    и    расширяют 
комплексные  абилитационные и реабилитационные услуги и программы, 
особенно  в  сфере  здравоохранения,  занятости,   образования   и 
социального  обслуживания,  таким  образом,  чтобы  эти  услуги  и 
программы: 
     a) начинали реализовываться как можно раньше и были  основаны 
на многопрофильной оценке нужд и сильных сторон индивида; 
     b) способствовали вовлечению и включению в местное сообщество 
и во все аспекты жизни общества,  имели  добровольный  характер  и 
были   доступны   для  инвалидов  как  можно  ближе  к  местам  их 
непосредственного проживания, в том числе в сельских районах. 
     2. Государства-участники  поощряют  развитие   начального   и 
последующего обучения специалистов и персонала, работающих в сфере 
абилитационных и реабилитационных услуг. 
     3. Государства-участники   поощряют   наличие,    знание    и 
использование  относящихся к абилитации и реабилитации ассистивных 
устройств и технологий, предназначенных для инвалидов. 
                            Статья 27 
                         Труд и занятость 

     1. Государства-участники признают  право  инвалидов  на  труд 
наравне  с  другими;  оно  включает право на получение возможности 
зарабатывать себе на жизнь трудом, который инвалид свободно выбрал 
или  на  который он свободно согласился,  в условиях,  когда рынок 
труда и производственная среда являются открытыми,  инклюзивными и 
доступными  для  инвалидов.  Государства-участники  обеспечивают и 
поощряют реализацию права  на  труд,  в  том  числе  теми  лицами, 
которые  получают  инвалидность  во  время  трудовой деятельности, 
путем принятия,  в том числе в законодательном порядке, надлежащих 
мер, направленных, в частности, на следующее: 
     a) запрещение   дискриминации   по  признаку  инвалидности  в 
отношении всех вопросов,  касающихся всех форм занятости,  включая 
условия  приема на работу,  найма и занятости,  сохранения работы, 
продвижения по службе и безопасных и здоровых условий труда; 
     b) защита прав инвалидов наравне с другими на справедливые  и 
благоприятные  условия труда,  включая равные возможности и равное 
вознаграждение за труд  равной  ценности,  безопасные  и  здоровые 
условия труда,  включая защиту от домогательств,  и удовлетворение 
жалоб; 
     c) обеспечение того,  чтобы инвалиды могли осуществлять  свои 
трудовые и профсоюзные права наравне с другими; 
     d) наделение  инвалидов  возможностью  эффективного доступа к 
общим  программам  технической  и   профессиональной   ориентации, 
службам   трудоустройства   и   профессиональному  и  непрерывному 
обучению; 
     e) расширение на рынке труда возможностей для трудоустройства 
инвалидов  и  их продвижения по службе,  а также оказание помощи в 
поиске, получении, сохранении и возобновлении работы; 
     f) расширение  возможностей   для   индивидуальной   трудовой 
деятельности,   предпринимательства,   развития   кооперативов   и 
организации собственного дела; 
     g) наем инвалидов в государственном секторе; 
     h) стимулирование найма инвалидов в частном секторе с помощью 
надлежащих  стратегий  и  мер,  которые  могут  включать программы 
позитивных действий, стимулы и другие меры; 
     i) обеспечение инвалидам  разумного  приспособления  рабочего 
места; 
     j) поощрение  приобретения инвалидами опыта работы в условиях 
открытого рынка труда; 
     k) поощрение  программ  профессиональной  и  квалификационной 
реабилитации,  сохранения рабочих мест и возвращения на работу для 
инвалидов. 
     2. Государства-участники  обеспечивают,  чтобы  инвалиды   не 
содержались в рабстве или в подневольном состоянии и были защищены 
наравне с другими от принудительного или обязательного труда. 
                            Статья 28 
        Достаточный жизненный уровень и социальная защита 

     1. Государства-участники   признают   право   инвалидов    на 
достаточный жизненный уровень для них самих и их семей, включающий 
достаточное питание,  одежду и жилище,  и на непрерывное улучшение 
условий   жизни  и  принимают  надлежащие  меры  к  обеспечению  и 
поощрению реализации этого права  без  дискриминации  по  признаку 
инвалидности. 
     2. Государства-участники    признают   право   инвалидов   на 
социальную защиту и на пользование этим правом  без  дискриминации 
по признаку инвалидности и принимают надлежащие меры к обеспечению 
и поощрению реализации этого права, включая меры: 
     a) по  обеспечению  инвалидам  равного  доступа  к  получению 
чистой  воды  и  по  обеспечению  доступа к надлежащим и недорогим 
услугам,  устройствам и другой  помощи  для  удовлетворения  нужд, 
связанных с инвалидностью; 
     b) по обеспечению инвалидам, в частности женщинам, девочкам и 
пожилым лицам с инвалидностью,  доступа  к  программам  социальной 
защиты и программам сокращения масштабов нищеты; 
     c) по  обеспечению инвалидам и их семьям,  живущим в условиях 
нищеты,  доступа к помощи со стороны государства с целью  покрытия 
связанных  с инвалидностью расходов,  включая надлежащее обучение, 
консультирование, финансовую помощь и временный патронажный уход; 
     d) по   обеспечению   инвалидам    доступа    к    программам 
государственного жилья; 
     e) по  обеспечению  инвалидам доступа к пенсионным пособиям и 
программам. 
                            Статья 29 
           Участие в политической и общественной жизни 

     Государства-участники гарантируют   инвалидам    политические 
права   и   возможность  пользоваться  ими  наравне  с  другими  и 
обязуются: 
     a) обеспечивать,   чтобы   инвалиды   могли   эффективно    и 
всесторонне   участвовать,  прямо  или  через  свободно  выбранных 
представителей,  в политической и  общественной  жизни  наравне  с 
другими,  в  том числе имели право и возможность голосовать и быть 
избранными, в частности посредством: 
        i) обеспечения  того,   чтобы   процедуры,   помещения   и 
материалы  для голосования были подходящими,  доступными и легкими 
для понимания и использования; 
        ii) защиты права инвалидов на участие в тайном голосовании 
на   выборах   и  публичных  референдумах  без  запугивания  и  на 
выдвижение своих кандидатур для выборов,  на  фактическое  занятие 
должностей  и  выполнение  всех  публичных функций на всех уровнях 
государственной власти - при содействии использованию  ассистивных 
и новых технологий, где это уместно; 
        iii) гарантирования  свободного  волеизъявления  инвалидов 
как избирателей  и  с  этой  целью  -  удовлетворения,  когда  это 
необходимо, их просьб об оказании им каким-либо лицом по их выбору 
помощи с голосованием; 
     b) активно  способствовать  созданию  обстановки,  в  которой 
инвалиды   могли   бы   эффективно  и  всесторонне  участвовать  в 
управлении государственными делами без дискриминации и  наравне  с 
другими, и поощрять их участие в государственных делах, включая: 
        i) участие    в    неправительственных    организациях   и 
объединениях,  работа  которых   связана   с   государственной   и 
политической   жизнью   страны,   в   том   числе  в  деятельности 
политических партий и руководстве ими; 
        ii) создание организаций инвалидов и вступление  в  них  с 
тем,  чтобы представлять инвалидов на международном, национальном, 
региональном и местном уровнях. 
                            Статья 30 
              Участие в культурной жизни, проведении 
                досуга и отдыха и занятии спортом 

     1. Государства-участники признают право инвалидов участвовать 
наравне с другими в культурной жизни и  принимают  все  надлежащие 
меры для обеспечения того, чтобы инвалиды: 
     a) имели   доступ   к   произведениям  культуры  в  доступных 
форматах; 
     b) имели доступ к телевизионным программам, фильмам, театру и 
другим культурным мероприятиям в доступных форматах; 
     c) имели  доступ  к  таким  местам культурных мероприятий или 
услуг,  как театры,  музеи, кинотеатры, библиотеки и туристические 
услуги,  а  также  имели  в  наиболее  возможной  степени доступ к 
памятникам и объектам, имеющим национальную культурную значимость. 
     2. Государства-участники принимают надлежащие  меры  к  тому, 
чтобы  наделить  инвалидов  возможностью  развивать и использовать 
свой творческий,  художественный и интеллектуальный потенциал - не 
только для своего блага, но и ради обогащения всего общества. 
     3. Государства-участники   предпринимают   в  соответствии  с 
международным правом все надлежащие  шаги  для  обеспечения  того, 
чтобы  законы  о  защите  прав  интеллектуальной  собственности не 
становились  неоправданным  или  дискриминационным  барьером   для 
доступа инвалидов к произведениям культуры. 
     4. Инвалиды  имеют  право  наравне  с  другими на признание и 
поддержку их особой культурной и  языковой  самобытности,  включая 
жестовые языки и культуру глухих. 
     5. Чтобы  наделить инвалидов возможностью участвовать наравне 
с  другими  в  проведении  досуга  и   отдыха   и   в   спортивных 
мероприятиях, государства-участники принимают надлежащие меры: 
     a) для поощрения и пропаганды как можно более полного участия 
инвалидов  в  общепрофильных  спортивных  мероприятиях   на   всех 
уровнях; 
     b) для  обеспечения  того,  чтобы  инвалиды имели возможность 
организовывать спортивные и досуговые мероприятия  специально  для 
инвалидов,  развивать  их и участвовать в них,  и для содействия в 
этой связи  тому,  чтобы  им  наравне  с  другими  предоставлялись 
надлежащие обучение, подготовка и ресурсы; 
     c) для  обеспечения  того,  чтобы  инвалиды  имели  доступ  к 
спортивным, рекреационным и туристическим объектам; 
     d) для обеспечения того,  чтобы дети-инвалиды имели равный  с 
другими  детьми  доступ  к участию в играх,  в проведении досуга и 
отдыха и в спортивных мероприятиях,  включая мероприятия в  рамках 
школьной системы; 
     e) для  обеспечения  того,  чтобы  инвалиды  имели  доступ  к 
услугам тех, кто занимается организацией досуга, туризма, отдыха и 
спортивных мероприятий. 
                            Статья 31 
                     Статистика и сбор данных 

     1. Государства-участники     обязуются    производить    сбор 
надлежащей информации,  включая статистические и исследовательские 
данные,  позволяющей  им  разрабатывать и осуществлять стратегии в 
целях выполнения настоящей Конвенции.  В процессе сбора и хранения 
этой информации надлежит: 
     a) соблюдать   юридически   установленные  гарантии,  включая 
законодательство    о    защите    данных,    чтобы     обеспечить 
конфиденциальность и неприкосновенность частной жизни инвалидов; 
     b) соблюдать международно признанные нормы, касающиеся защиты 
прав человека и основных свобод,  а также этические  принципы  при 
сборе и использовании статистических данных. 
     2. Собранная  в  соответствии  с настоящей статьей информация 
дезагрегируется  соответствующим  образом   и   используется   для 
содействия  оценке того,  как государства-участники выполняют свои 
обязательства по настоящей Конвенции,  а  также  для  выявления  и 
устранения   барьеров,   с   которыми  инвалиды  сталкиваются  при 
осуществлении своих прав. 
     3. Государства-участники берут  на  себя  ответственность  за 
распространение  этих  статистических  данных  и  обеспечивают  их 
доступность для инвалидов и других лиц. 
                            Статья 32 
                   Международное сотрудничество 

     1. Государства-участники  признают  важность   международного 
сотрудничества  и его поощрения в поддержку национальных усилий по 
реализации целей и задач настоящей Конвенции и  принимают  в  этой 
связи надлежащие и эффективные меры по межгосударственной линии, а 
где это уместно - в партнерстве с соответствующими  международными 
и региональными организациями и гражданским обществом, в частности 
организациями  инвалидов.  Такие  меры  могли  бы,  в   частности, 
включать: 
     a) обеспечение  того,  чтобы международное сотрудничество,  в 
том числе международные программы развития, охватывало инвалидов и 
было для них доступно; 
     b) облегчение  и поддержку укрепления имеющихся возможностей, 
в  том  числе  путем   взаимного   обмена   информацией,   опытом, 
программами и передовыми наработками; 
     c) содействие сотрудничеству в области исследований и доступа 
к научно-техническим знаниям; 
     d) предоставление,  где  это  уместно,  технико-экономической 
помощи,  в  том  числе  путем  облегчения  доступа  к  доступным и 
ассистивным технологиям и путем  взаимного  обмена  ими,  а  также 
посредством передачи технологий. 
     2. Положения  настоящей  статьи  не  затрагивают обязанностей 
каждого  государства-участника по  выполнению  своих  обязательств 
согласно настоящей Конвенции. 
                            Статья 33 
             Национальное осуществление и мониторинг 

     1. Государства-участники     в    соответствии    со    своим 
организационным устройством назначают  в  правительстве  одну  или 
несколько    инстанций,    курирующих    вопросы,    связанные   с 
осуществлением настоящей  Конвенции,  и  должным  образом  изучают 
возможность    учреждения    или    назначения   в   правительстве 
координационного механизма для содействия соответствующей работе в 
различных секторах и на различных уровнях. 
     2. Государства-участники  в  соответствии со своим правовым и 
административным устройством  поддерживают,  укрепляют,  назначают 
или учреждают у себя структуру,  включающую, где это уместно, один 
или несколько независимых  механизмов,  для  поощрения,  защиты  и 
мониторинга за осуществлением настоящей Конвенции.  При назначении 
или учреждении такого механизма государства-участники принимают во 
внимание   принципы,   касающиеся   статуса   и   функционирования 
национальных учреждений,  занимающихся защитой и  поощрением  прав 
человека. 
     3. Гражданское    общество,    в    частности    инвалиды   и 
представляющие их  организации,  в  полном  объеме  вовлекаются  в 
процесс наблюдения и участвуют в нем. 
                            Статья 34 
                   Комитет по правам инвалидов 

     1. Учреждается  Комитет  по правам инвалидов (именуемый далее 
"Комитет"), который выполняет функции, предусматриваемые ниже. 
     2. В момент вступления настоящей  Конвенции  в  силу  Комитет 
состоит из двенадцати экспертов. После еще шестидесяти ратификаций 
Конвенции  или  присоединений  к  ней  членский  состав   Комитета 
увеличивается на шесть человек,  достигая максимума - восемнадцати 
членов. 
     3. Члены Комитета выступают  в  личном  качестве  и  обладают 
высокими  моральными  качествами  и  признанной  компетентностью и 
опытом  в  области,   охватываемой   настоящей   Конвенцией.   При 
выдвижении  своих  кандидатов государствам-участникам предлагается 
должным образом учитывать положение,  сформулированное в пункте  3 
статьи 4 настоящей Конвенции. 
     4. Члены   Комитета   избираются   государствами-участниками, 
причем   уделяется    внимание    справедливому    географическому 
распределению,  представительству  различных  форм  цивилизации  и 
основных правовых систем,  сбалансированной представленности полов 
и участию экспертов-инвалидов. 
     5. Члены  Комитета  избираются  тайным голосованием из списка 
кандидатов,  выдвинутых государствами-участниками из  числа  своих 
граждан,  на заседаниях Конференции государств-участников. На этих 
заседаниях,  на которых две трети государств-участников составляют 
кворум,  избранными  в  состав  Комитета  являются  те  кандидаты, 
которые получили наибольшее число голосов и абсолютное большинство 
голосов  присутствующих и участвующих в голосовании представителей 
государств-участников. 
     6. Первоначальные выборы  проводятся  не  позднее  чем  через 
шесть  месяцев  со  дня вступления в силу настоящей Конвенции.  По 
крайней мере за четыре месяца до даты каждых  выборов  Генеральный 
секретарь    Организации    Объединенных    Наций   обращается   к 
государствам-участникам  с  письмом,  предлагая   им   представить 
кандидатуры  в  течение двух месяцев.  Затем Генеральный секретарь 
составляет в  алфавитном  порядке  список  всех  выдвинутых  таким 
образом      кандидатов     с     указанием     выдвинувших     их 
государств-участников  и  направляет  его  государствам-участникам 
настоящей Конвенции. 
     7. Члены Комитета избираются на четырехлетний срок. Они имеют 
право быть переизбранными только один раз.  Однако срок полномочий 
шести  из членов,  избираемых на первых выборах,  истекает в конце 
двухлетнего периода;  немедленно после первых выборов  имена  этих 
шести   членов  определяются  по  жребию  председательствующим  на 
заседании, о котором говорится в пункте 5 настоящей статьи. 
     8. Избрание    шести    дополнительных    членов     Комитета 
приурочивается  к  обычным выборам,  регулируемым соответствующими 
положениями настоящей статьи. 
     9. Если  какой-либо  член  Комитета  умирает  или  уходит   в 
отставку  либо объявляет,  что не в состоянии более выполнять свои 
обязанности  по  какой-либо  иной  причине,  государство-участник, 
выдвинувшее кандидатуру этого члена, на оставшийся срок полномочий 
назначает   другого   эксперта,   обладающего   квалификацией    и 
отвечающего  требованиям,  которые предусмотрены в соответствующих 
положениях настоящей статьи. 
     10. Комитет устанавливает свои собственные правила процедуры. 
     11. Генеральный  секретарь  Организации  Объединенных   Наций 
предоставляет  необходимый  персонал  и  материальные средства для 
эффективного осуществления Комитетом своих функций в  соответствии 
с настоящей Конвенцией и созывает его первое совещание. 
     12. Члены  Комитета,  учрежденного в соответствии с настоящей 
Конвенцией,   получают   утверждаемое    Генеральной    Ассамблеей 
Организации   Объединенных   Наций   вознаграждение   из   средств 
Организации  Объединенных  Наций  в   порядке   и   на   условиях, 
устанавливаемых   Ассамблеей   с   учетом   важности  обязанностей 
Комитета. 
     13. Члены  Комитета  имеют  право  на  льготы,  привилегии  и 
иммунитеты   экспертов   в   командировках  по  делам  Организации 
Объединенных  Наций,  закрепленные  в   соответствующих   разделах 
Конвенции   о    привилегиях   и  иммунитетах  Объединенных  Наций 
( 995_150 ). 
                            Статья 35 
                  Доклады государств-участников 

     1. Каждое  государство-участник  представляет  Комитету через 
Генерального    секретаря    Организации    Объединенных     Наций 
всеобъемлющий доклад о мерах,  принятых для осуществления им своих 
обязательств по настоящей Конвенции,  и о прогрессе, достигнутом в 
этом  отношении,  в  течение  двух  лет после вступления настоящей 
Конвенции в силу для соответствующего государства-участника. 
     2. Затем   государства-участники   представляют   последующие 
доклады  не  реже чем раз в четыре года,  а также тогда,  когда об 
этом просит Комитет. 
     3. Комитет устанавливает руководящие  принципы,  определяющие 
содержание докладов. 
     4. Государству-участнику,    которое   представило   Комитету 
всеобъемлющий первоначальный доклад, нет необходимости повторять в 
своих   последующих   докладах  ранее  представленную  информацию. 
Государствам-участникам  предлагается  подумать  над  тем,   чтобы 
делать  подготовку  докладов  Комитету  открытым  и транспарентным 
процессом, и должным образом учитывать положение, сформулированное 
в пункте 3 статьи 4 настоящей Конвенции. 
     5. В докладах могут указываться факторы и трудности, влияющие 
на степень выполнения обязательств по настоящей Конвенции. 
                            Статья 36 
                      Рассмотрение докладов 

     1. Каждый доклад рассматривается Комитетом,  который  выносит 
по  нему  предложения  и общие рекомендации,  представляющиеся ему 
уместными, и направляет их соответствующему государству-участнику. 
Государство-участник  может  в  порядке  ответа направить Комитету 
любую информацию по своему выбору.  Комитет  может  запрашивать  у 
государств-участников дополнительную информацию, имеющую отношение 
к осуществлению настоящей Конвенции. 
     2. Когда  государство-участник  существенно   запаздывает   с 
представлением  доклада,  Комитет  может уведомить соответствующее 
государство-участник о том, что, если в течение трех месяцев после 
этого  уведомления  соответствующий  доклад  представлен не будет, 
вопрос   об   осуществлении    настоящей    Конвенции    в    этом 
государстве-участнике    потребуется    рассмотреть    на   основе 
достоверной информации, имеющейся в распоряжении Комитета. Комитет 
предлагает  соответствующему государству-участнику принять участие 
в таком рассмотрении.  Если государство-участник в порядке  ответа 
представит соответствующий доклад,  применяются положения пункта 1 
настоящей статьи. 
     3. Генеральный  секретарь  Организации   Объединенных   Наций 
предоставляет доклады в распоряжение всех государств-участников. 
     4. Государства-участники  обеспечивают широкий доступ к своим 
докладам  для  общественности  у  себя  в   стране   и   облегчают 
ознакомление с предложениями и общими рекомендациями, относящимися 
к этим докладам. 
     5. Когда Комитет считает это уместным,  он направляет доклады 
государств-участников  специализированным  учреждениям,  фондам  и 
программам  Организации  Объединенных  Наций,   а   также   другим 
компетентным органам,  чтобы те обратили внимание на высказываемую 
там  просьбу  о   технической   консультации   или   помощи   либо 
содержащееся  там указание на необходимость в последних,  вместе с 
замечаниями и рекомендациями Комитета (если  таковые  имеются)  по 
поводу этих просьб или указаний. 
                            Статья 37 
    Сотрудничество между государствами-участниками и Комитетом 

     1. Каждое  государство-участник  сотрудничает  с  Комитетом и 
оказывает его членам содействие в выполнении ими своего мандата. 
     2. В своих  отношениях  с  государствами-участниками  Комитет 
должным образом учитывает пути и средства наращивания национальных 
возможностей по осуществлению настоящей Конвенции,  в том числе  с 
помощью международного сотрудничества. 
                            Статья 38 
              Отношения Комитета с другими органами 

     Для содействия эффективному осуществлению настоящей Конвенции 
и  поощрения  международного  сотрудничества  в  охватываемой   ею 
области: 
     a) специализированные  учреждения и другие органы Организации 
Объединенных  Наций   имеют   право   быть   представленными   при 
рассмотрении  вопроса  об  осуществлении таких положений настоящей 
Конвенции,  которые подпадают под их мандат. Когда Комитет считает 
это уместным, он может предлагать специализированным учреждениям и 
другим   компетентным   органам   дать    экспертное    заключение 
относительно  осуществления Конвенции в областях,  подпадающих под 
их   соответствующие    мандаты.    Комитет    может    предлагать 
специализированным   учреждениям   и  другим  органам  Организации 
Объединенных Наций представить доклады об осуществлении  Конвенции 
в областях, относящихся к сфере их деятельности; 
     b) при  выполнении  своего  мандата  Комитет консультируется, 
когда  это   уместно,   с   другими   соответствующими   органами, 
учрежденными в силу международных договоров по правам человека, на 
предмет   того,   чтобы   обеспечивать   согласованность   в    их 
соответствующих  руководящих  принципах представления докладов,  а 
также  в  выносимых  ими  предложениях  и  общих  рекомендациях  и 
избегать  дублирования  и параллелизма при осуществлении ими своих 
функций. 
                            Статья 39 
                         Доклад Комитета 

     Комитет раз в два года представляет Генеральной  Ассамблее  и 
Экономическому  и Социальному Совету доклад о своей деятельности и 
может выносить предложения и  общие  рекомендации,  основанные  на 
рассмотрении   полученных   от  государств-участников  докладов  и 
информации.  Такие предложения и общие рекомендации  включаются  в 
доклад  Комитета  вместе  с  комментариями  (если таковые имеются) 
государств-участников. 
                            Статья 40 
                Конференция государств-участников 

     1. Государства-участники регулярно собираются на  Конференцию 
государств-участников для рассмотрения любого вопроса, касающегося 
осуществления настоящей Конвенции. 
     2. Не  позднее  чем  через  шесть  месяцев  после  вступления 
настоящей  Конвенции  в  силу  Генеральный  секретарь  Организации 
Объединенных  Наций  созывает  Конференцию  государств-участников. 
Последующие  совещания созываются Генеральным секретарем раз в два 
года или по решению Конференции государств-участников. 
                            Статья 41 
                           Депозитарий 

     Депозитарием настоящей   Конвенции    является    Генеральный 
секретарь Организации Объединенных Наций. 
                            Статья 42 
                            Подписание 

     Настоящая Конвенция     открыта    для    подписания    всеми 
государствами   и   организациями   региональной   интеграции    в 
центральных учреждениях Организации Объединенных Наций в Нью-Йорке 
с 30 марта 2007 года. 
                            Статья 43 
                    Согласие на обязательность 

     Настоящая Конвенция  подлежит  ратификации  подписавшими   ее 
государствами   и   официальному   подтверждению  подписавшими  ее 
организациями   региональной   интеграции.   Она    открыта    для 
присоединения   к   ней   любого   государства   или   организации 
региональной интеграции, не подписавших настоящую Конвенцию. 
                            Статья 44 
               Организации региональной интеграции 

     1. "Организация региональной интеграции"  означает  созданную 
суверенными   государствами   определенного  региона  организацию, 
которой ее  государства-члены  передали  компетенцию  в  отношении 
вопросов,  регулируемых  настоящей  Конвенцией.  Такие организации 
указывают в своих  документах  об  официальном  подтверждении  или 
присоединении   объем  своей  компетенции  в  отношении  вопросов, 
регулируемых настоящей Конвенцией.  Впоследствии  они  информируют 
депозитария   о   любых   существенных   изменениях  в  объеме  их 
компетенции. 
     2. Ссылки в настоящей  Конвенции  на  "государства-участники" 
относятся к таким организациям в пределах их компетенции. 
     3. Для  целей  пункта  1  статьи 45 и пунктов 2 и 3 статьи 47 
настоящей  Конвенции  ни  один  документ,  сданный   на   хранение 
организацией региональной интеграции, не засчитывается. 
     4. В  вопросах,  относящихся  к  их компетенции,  организации 
региональной интеграции могут осуществлять свое  право  голоса  на 
Конференции  государств-участников с числом голосов,  равным числу 
их  государств-членов,  которые  являются  участниками   настоящей 
Конвенции.  Такая организация не осуществляет своего права голоса, 
если свое право осуществляет какое-либо из ее государств-членов, и 
наоборот. 
                            Статья 45 
                        Вступление в силу 

     1. Настоящая  Конвенция  вступает  в  силу  на тридцатый день 
после сдачи на  хранение  двадцатой  ратификационной  грамоты  или 
документа о присоединении. 
     2. Для   каждого  государства  или  организации  региональной 
интеграции,   ратифицирующих   настоящую   Конвенцию,   официально 
подтверждающих  ее  или  присоединяющихся  к  ней  после  сдачи на 
хранение двадцатого такого документа, Конвенция вступает в силу на 
тридцатый   день   после  сдачи  ими  на  хранение  своего  такого 
документа.
                            Статья 46 
                             Оговорки 

     1. Оговорки,  не совместимые с  объектом  и  целью  настоящей 
Конвенции, не допускаются. 
     2. Оговорки могут быть в любое время сняты. 
                            Статья 47 
                             Поправки 

     1. Любое  государство-участник  может  предложить  поправку к 
настоящей  Конвенции  и  представить  ее  Генеральному   секретарю 
Организации  Объединенных  Наций.  Генеральный  секретарь сообщает 
любые   предложенные   поправки   государствам-участникам,   прося 
уведомить   его,   выступают  ли  они  за  проведение  конференции 
государств-участников для рассмотрения этих предложений и принятия 
по  ним  решений.  В  случае если в течение четырех месяцев с даты 
такого сообщения не менее трети государств-участников выступит  за 
проведение   такой  конференции,  Генеральный  секретарь  созывает 
конференцию  под  эгидой  Организации  Объединенных  Наций.  Любая 
поправка,  одобренная  большинством  в  две трети присутствующих и 
участвующих  в  голосовании  государств-участников,   направляется 
Генеральным    секретарем    Генеральной   Ассамблее   Организации 
Объединенных    Наций    для    утверждения,    а    затем    всем 
государствам-участникам для принятия.
2. Поправка,  одобренная  и  утвержденная  в  соответствии  с 
пунктом 1 настоящей статьи,  вступает в  силу  на  тридцатый  день 
после  того,  как  число сданных на хранение документов о принятии 
достигнет двух  третей  от  числа  государств-участников  на  дату 
одобрения этой поправки. Впоследствии поправка вступает в силу для 
любого государства-участника на тридцатый день после сдачи  им  на 
хранение   своего   документа   о   принятии.   Поправка  является 
обязательной только  для  тех  государств-участников,  которые  ее 
приняли.
     3. Если  Конференция государств-участников примет консенсусом 
соответствующее решение,  одобренная и утвержденная в соответствии 
с   пунктом   1   настоящей  статьи  поправка,  которая  относится 
исключительно к статьям 34,  38, 39 и 40, вступает в силу для всех 
государств-участников  на  тридцатый  день  после того,  как число 
сданных на хранение документов о принятии  достигнет  двух  третей 
числа от государств-участников на дату одобрения этой поправки. 
                            Статья 48 
                            Денонсация 

     Государство-участник может  денонсировать настоящую Конвенцию 
посредством   письменного   уведомления   Генерального   секретаря 
Организации  Объединенных Наций.  Денонсация вступает в силу через 
год   после   даты   получения   Генеральным   секретарем   такого 
уведомления.
                            Статья 49 
                         Доступный формат 

     Должно быть  обеспечено  наличие текста настоящей Конвенции в 
доступных форматах. 
                            Статья 50 
                        Аутентичные тексты 

     Тексты настоящей   Конвенции   на    английском,    арабском, 
испанском,   китайском,  русском  и  французском  языках  являются 
равноаутентичными. 
     В удостоверение    чего     нижеподписавшиеся     полномочные 
представители,   должным   образом  на  то  уполномоченные  своими 
соответствующими правительствами, подписали настоящую Конвенцию. 

Джерело 

 

Гемофілія — фонд допомоги хворим дітям.